foto1
foto1
foto1
foto1
foto1
ГДЗ. Лучшие школьные сочинения по русскому языку литературе. Шпаргалки.l

Готовые домашние задания

Загрузка...

Дуже часто в житті люди виявляють жорстокість один до одного. На жаль, таке буває не тільки серед людей, а й серед тварин. В оповіданні В. Близнеця розповідається, як від качки, після нападу лисиці, відвернувся весь табун, адже качечка стала калічкою. Після довгого лікування Кривенька повернулась до ферми, але її качки не прийняли до гурту: «... табун гомонів, наступав, погрозливо витягав шиї... Мабуть, їй гірко шкутильгати останньою, але вона розуміла: тепер їй завжди тут місце, десь позаду-позаду..» Отже, качечкою-калічкою знехтували, і вона стала самотньою, а це так гірко. Через деякий час Кривенька народила маленьких каченят. Тепер вона не була самотньою, у неї були маленькі жовтобокі клубочки! А найголовніше — каченят прийняв табун. Кривенька забула про жорстокість по відношенню до себе, бо бачила, що родичі люблять її дітей: «... ніхто не чіпав малих, не скуб, навпаки — всі їх жаліли, чепурили, розпушували пір'ячко... Що не кажіть, а приємно бачити, як люблять твоїх дітей!»

Оповідання «Лось» присвячене проблемам моралі. Таким поняттям, як добро і зло, чуйність та бездушність тощо. Герої оповідання — два хлопчики, які рятують лісову тварину від загибелі.

Лось потрапив до заповідника тайги. Це був великий звір з розложистими рогами, схожими на кущ, з якого облетіло листя. Лось звик до людей. У заповіднику йому нічого не загрожувало. Люди підгодовували лося. Більш за все звір любив зустрічати вранішню зорю, і тоді здавалося, що лось розуміє всі найпотаємніші таємниці природи.

Одного разу трапилося нещастя. Лось прийшов до ополонки, щоб утамувати спрагу, але лід тріснув. Звір опинився в холодній крижаній каші й не міг вибратися на берег. Випадковими свідками цього були хлопчики-брати.

Подробнее...

З раннього дитинства нас вчать берегти та охороняти природу, любити тварин, адже вони — брати наші менші. Завжди серед людей будуть ті, хто любить тварин, оберігає їх, і ті, хто не сприймає їх як живих істот, а тільки використовує.

В оповіданні Євгена Гуцала «Лось» розповідається жахлива історія, яка сталася в тайзі. Як не намагалися брати врятувати тварину, яка потрапила в біду, їм це не вдалося. Спочатку лось мало не став жертвою сил природи, які бувають інколи жорстокі і до тварин, і до людей. Не встигли хлопчики врятувати лося з ополонки, як пролунав постріл браконьєра: «Коли пролунав постріл, то лось деякий час ще біг уперед, а потім спіткнувся, ніби натрапив на корч.

Подробнее...

Поезія «Грудочка землі» змальовує надзвичайно глибоке почуття автора до своєї Батьківщини. Автор завдячує їй усім, що в нього є дорогого. Він вдячний Батьківщині і за гомінливі трепетні ліси, в які автор ходив ще в дитинстві, і за ніжні замріяні пісні, які співали дівчата і в кожному слові дзвеніло щастя; і за те, що з цих пісень він навчився поважати людський труд. Поет твердить, що Батьківщина дає усе своїм дітям, вона дає їм мрію, віддає свою ласку та силу. І тому ми повинні бути люблячими дітьми своєї Батьківщини і ніколи не забувати про неї, де б ми не були. Тільки так можна вважатися гідним своєї вітчизни.

З кожним роком все менше і менше залишається людей, які пройшли крізь ті жахливі роки війни з фашизмом. З часом таких людей зовсім не залишиться, але пам'ять про події 1941—1945 pp. постійно буде жити в молодших поколіннях. А хіба може бути інакше?!

Василь Симоненко в поезії «Салюти миру» намагається передати радість людей, викликану перемогою над фашистськими загарбниками:

В дні травневі, мріями багаті,

Коли щастя хлюпає з пісень,

Ми щороку зустрічаєм свято —

Перемоги радісної день.

Подробнее...

Хліб у народі завжди берегли, цінували, ставилися до нього, як до святині. Про нього люди створили багато приказок, прислів'їв, пісень, і навіть повір'їв. Моя прабабуся говорила, що не можна надкусити та недоїсти шматок хліба. А скільки існує звичаїв та обрядів, які не обходяться без хліба, наприклад, весілля. Весільний хліб, коровай, шишки треба швидко з'їсти, щоб не засохли, бо в молодих «життя всохне».

Отож, і не дивно, що про хліб писали й пишуть письменники, як, наприклад, Володимир Бровченко в поезії «Бесіди з внучкою про хліб». Дідусь розмовляє з внучкою, пригадуючи події війни, коли була забута хліборобська праця, така важлива для людини.

Прочитати весь твір…

З оповідання «Новолітування» я дізнався про обряди українського народу, які проводяться під час новорічних свят. Звичаї ці дуже цікаві і несуть в собі глибокий зміст. Я дізнався, що під час святкової вечері треба покласти на стіл сіно, а на покутті поставити житній сніп. В святковий вечір треба ставити дванадцять страв, бо дванадцять братів-місяців сходяться докупи. Зранку, ще до схід сонця, треба йти новолітувати. Для цього беруть рукавицю, повну пашні, і посипають у людей в хатах. При цьому треба казати певні слова. Це робиться для того, щоб новий рік був для людей щасливим та родючим. Українські обряди виникли ще в давнину, тому треба не забувати їх і шанувати, бо вони містять в собі народну мудрість.

Наші сучасники майже забули багатющу українську обрядовість. Це гірка втрата. Невже дійсно перервався зв'язок між поколіннями? Невже так обміліла душа нації? Проте я вірю, що давні обряди поступово повернуться до нашого повсякдення. І тут чимало допоможуть твори красного письменства, такі, як оповідання Б. Харчука «Новолітування».

Із надзвичайною любов'ю автор вірша наголошує на відродженні української мови. Українська мова — це мова моїх пращурів, її коріння поринає у сиву давнину. Українська нація має свої звичаї, обряди, має свої естетичні ідеали. Мова такої нації не може зникнути безслідно. Неможливо її й знищити, як це хотіла зробити царська Росія.

Саме про невмирущість цієї мови говорить автор. Він усвідомлює її велич, усвідомлює її місце серед інших мов і закликає український народ берегти свою мову, захищати її від ворогів і ніколи не забувати своє коріння. Тоді наша прекрасна українська мова буде вічно жива.

У нашій державі створено всі умови для вільного розвитку української мови. Мов страшний сон, згадуються часи, коли мова наших дідів-прадідів була під суворою забороною. Навіщо так робилося? Мабуть, тому, що гнобителі боялися вільного запашного й дужого українського слова, яке здатне змінити світ, зробити його кращим, чеснішим, чистішим.

Кожен з моїх однолітків хотів би мати справжнього друга. Я думаю, що не помилюсь, якщо скажу, що саме такого, як Ігор з оповідання М. Чабанівського. Мені дуже сподобався цей хлопчик. Вже на початку оповідання Ігор рятує цуценя від жорстокого Тимка. Цей епізод говорить про його сміливість: «Ігореве серце не витримало. Блідий, із стисненими кулаками, він миттю перехопився через паркан і став перед хлопчиком.

— Ти чого мучиш? — вигукнув він хрипким голосом. — Облиш!»

Справжня дружба виявляється не тільки у розвагах, а у допомозі, турботі. Недарма Ігорю вдалося виховати із звичайного цуценяти вірного собаку. Хлопчик зробив цуцику затишну хатку, вивчив різним командам. А найголовніше — собача постійно відчувало турботу та любов.

Прочитати весь твір…

У XVII столітті Україна знаходилась під владою Польщі. Жорстокі й пихаті польські пани нещадно знущалися з українського люду. Але терпіння ввірвалося, в Україні почалася кривава війна. Першими пішли в бій запорозькі козаки. Саме про ці події, точніше, про важливу битву під Жовтими Водами, йдеться у вірші Андрія Малишка «Гомін, гомін по діброві...».

Початок вірша змальовує картину бою здалеку. Від заграв, що спалахують над полем, навіть жовкне трава, тобто сама природа виступає безпосереднім учасником цієї історичної події:

Прочитати весь твір…