foto1
foto1
foto1
foto1
foto1
ГДЗ. Лучшие школьные сочинения по русскому языку литературе. Шпаргалки.l

Готовые домашние задания

«Його життя було коротке й високе, як міст над вузенькою штольнею гірської безодні. Хмари сумніву і зневіри сповивали його не раз, але не завадили сміливим думкам філософа і поета переходити по ньому, дивитися з нього наокіл і шукати взором днища світу», — сказав про Богдана-Ігоря Антонича Дмитро Павличко. Дійсно, творчість Антонича — цілісний, складний і цікавий світ людини, котра за 27 років свого життя спромігся досягти того, що інші не досягають і за ціле життя.

У збірці поета «Велика гармонія» панує послідовна релігійність, яка проявляється в імітуванні молитовної лірики, переспіви біблійних псалмів. Наступна збірка «Три перстені» — ніби сходження з порожнечі неба до безодні землі.

Подробнее...

Біблія — найвеличніша книга людства, яка містить заповіти Бога людям для усвідомлення їхньої гріховності та спасіння душі.

До біблійних образів, мотивів і сюжетів в усі часи зверталися письменники різних країн. У XIII—XVIII століттях не було митця, який би у своїх творах не звертався до Біблії. Не втратила ця Книга книг свого значення і в пізніший період. Біблійні образи й мотиви живили творчість і надихали на нові твори Г. Сковороду і Т. Шевченка, Данте і Шекспіра, П. Куліша і О. Пушкіна, Лесю Українку і Ч. Айтматова.

Прочитати весь твір…

Швидко, на одному диханні, прочитала я повість Гр. Тютюнника «Вогник далеко в степу» — останній твір письменника. Напрочуд чиста, світла, талановита повість, у якій письменник майстерно змалював важке повоєнне дитинство підлітків, їх навчання і працю в ремісничому училищі, отих «дітей війни», їх силу духу, якій можуть позаздрити й дорослі.

«Найдорожчою темою, а отже, й ідеалом для мене завжди були й залишаються доброта, самовідданість і милосердя людської душі в найрізноманітніших її проявах», — писав Гр. Тютюнник. Непересічні людські цінності. І як добре, що письменникові вдалося так майстерно і ненав'язливо показати їх у своєму творі.

Подробнее...

Хтось із великих сказав: «Гумор потрібний для того, щоб людство весело прощалось із своїм минулим».

1926 року Остап Вишня опублікував збірку «Українізуємось», яка не втратила своєї актуальності і в наш час. Проблема розвитку рідної мови гостро стояла в 20-ті роки, коли відбувалася українізація, актуальна вона і в наш час, адже, незважаючи на проголошення української мови державною, й до сьогодні тривають дискусії про шляхи її розвитку і навіть статус.

Остап Вишня вигадав дотепну назву для казкової країни Чухрен, жителі якої, чухраїнці, завжди чухають потилиці перед тим, як щось зробити. Живуть вони на чималому просторі, який розкинувся між біблійними річками Сон і Дян.

Прочитати весь твір…

Невдовзі після створення роману «Собор» Григір Тютюнник написав листа Олесеві Гончару: «Щойно прочитав «Собор». Орлиний, соколиний роман Ви написали, роман-набат! О, як засичить ота наша ретроградна гидь, упізнавши сама себе; яке невдоволення Вами висловлять...» Саме так і сталося. Роман «Собор» довгий час, близько двадцяти років, був суворо заборонений... Я думаю, ця заборона була прямим свідченням того, що письменник не прикрасив нічого у своєму творі, змалювавши реальний стан речей, тому й «засичали» на Олеся Гончара. Ще б пак, бо було кинуто тінь на «світлі справи» влади.
Центральним образом роману, що ми бачимо вже з самої назви, є собор. Який багатогранний образ створив Олесь Гончар! Собор — це і релігія, яку намагалися викоренити з людських душ за часів СРСР, і пам'ять людська про історію, про справи пращурів і їхній спадок, і образ-символ душі людини.

Прочитати весь твір…

Школа і перша вчителька — це найдорожче з нашого дитинства, те, що людина проносить через життя.

Я з глибокою вдячністю згадую свою першу вчительку Ніну Іванівну. Адже колись вона, усміхнена, з барвистими квітами в руках, повела нас до країни знань. Із надзвичайним терпінням вчила не тільки читати й писати, а й любити працю, шанувати батьків, бути чуйними й чесними. Мабуть, тому так багато книг, оповідань, віршів, пісень присвячено вчителям. Андрій Малишко теж обрав темою однієї зі своїх пісень розповідь про першого друга. Це пісня «Вчителька». Поет з любов'ю і ніжністю змальовує образ вчительки.

Подробнее...

Роман «Хіба ревуть воли, як ясла повні» мав ще одну назву — «Пропаща сила». Ця назва цілком виражала авторську ідею. «У ній — роздуми художника про нереалізовану, «пропащу силу» людини, яка народжена була для справ, можливо, значних і прекрасних, але яка так і не розкрилася...», — писав О. Гончар. Ще до виходу роману Панас Мирний говорив про прототип головного героя, що він — безталанна дитина свого віку, скалічений виводок свого побиту.

Чіпка Варениченко — головний персонаж роману. Дитинство його минуло в холоді, недоїданні, злиднях. Жив він з матір'ю, яка непосильною працею заробляла на прожиття, та бабою Оришкою, яка була єдиною відрадою у його нелегкому житті.

Прочитати весь твір…

Українська пiсня... Хто не був зачарований нею, хто не згадує її, як своє чисте, прозоре дитинство, свою юнiсть красиву i нiжну. Яка мити не спiвала цих легких, як сон, пiсень над колискою дорогих дiтей.

З народних пiсень ми довiдуємося про минуле нашого народу. його побут i звичаї, надiї i сподiвання, про важливi iсторичнi подiї, що вiдбуваються в Українi, уславлюються подвиги окремих осiб, змальовується героїчне минуле нашої Вiтчизни.

Прочитати весь твір…

Василь Симоненко народився в 1935 році в селі Біївцях на Полтавщині в селянській родині. І ще з дитинства був зачарований казками сзоєї бабусі. Звичайно, казки обожнюють усі — дорослі чи діти. Бо саме вони вселяють у наші душі дихання чарів та магії, відчуття, що добро завжди перемагає зло. Казки живуть поряд із нашими мріями, вони розповсюджують тепло і поліпшують настрій.

Вони вчать нас розпізнавати гарних людей, стерегтись поганих, прививавають нам якості людяної натури. Під виразне читання казок нашими матерями ми засинали, а у снах бачили Івасика-Телесика, жар-птицю, доброго та сміливого дядька, який переміг чорта. Ці милі герої живуть в наших душах, вони причаїлись десь у куточку, але швидко прибіжать, якщо ми покличемо їх.

Подробнее...

На уроці української літератури я познайомився з «Повістю минулих літ» —' величним твором про минуле нашого народу часів Київської Русі. Читаючи фрагменти з цього літопису, я мимоволі уявляв собі Нестора-літописця, який створював цей твір, схилившись над папером, осяяний світлом свічки...
Події, зображені в літописі, відбулися дуже-дуже давно, можливо, тому вони оповиті такою загадковістю і сприймаються нами майже як легенди... Але все це колись відбувалось насправді.
Літописання має надзвичайно важливе значення для нащадків: саме з давніх літописів ми дізнаємось про все, що відбувалось у ті далекі часи, про перемоги та поразки наших пращурів, про їхні побут та вірування.

Прочитати весь твір…