foto1
foto1
foto1
foto1
foto1
ГДЗ. Лучшие школьные сочинения по русскому языку литературе. Шпаргалки.l

Готовые домашние задания

Загрузка...

Материні очі... Мамині завжди натружені руки, які пестять, зігрівають, дарують спокій.

У кожної людини вони назавжди вкарбовуються в пам'ять. Доброта, людяність, чуйність серед нашого такого жорстокого і немилосердного віку. Все це — мати, материнство. Отже, і колискова пісня. Без отих ніжних, чаруючих колискових не має дитинства. Це вони — оті перші пісні над колискою вчать нас добра, вчать відчувати багатоголосся життя, вчать любити і ненавидіти. Вони супроводжують нас у широке життя. З тих перших маминих пісень беруть початок наші тривоги і сподівання, турботи і радощі, смуток і веселість.

Подробнее...

Образ Омелька Кайдаша змальовано в побутовому реалістичному плані. Крок за кроком минає у повісті сумне життя затурканого селянина. Його недолі автор співчуває, хоча й насміхається із його нерозсудливих вчинків, з його сімейної війни. Але цей сміх гіркий, в якому бачимо сум. Кайдаш втратив авторитет голови родини, не може зрозуміти, чому це його не слухають діти, виглядає нещасною людиною.

Письменник виявив тонку спостережливість, уміння знаходити найхарактерніші індивідуальні риси у портретній характеристиці Кайдаша. «Одного літнього дня перед паликопою Омелько Кайдаш сидів у повітці на ослоні й майстрував. Широкі ворота з хворосту були відчинені навстіж. Густа тінь у воротах повітки при ясному сонці, при ясному сонці, здавалася чорною.

Прочитати весь твір…

У п'єсі «Суєта» Карпенко-Карий словами свого героя Івана Барильченка каже: «Комедію нам дайте, що бичує сатирою страшною всіх і сміхом через сльози сміється над пороками і заставляє людей, крім їх волі, соромитися своїх вчинків». І. Тобілевич так і намагався писати комедії. Його п'єси заставляють людей соромитися не тільки своїх вчинків, але й вчинків героїв, яких драматург «бичує сатирою страшною». Шляхом комізму Карпенко-Карий бажав показати тяжке життя народу, його прагнення до волі, викрити представників української буржуазії, її хижацьку суть, розкрити ідею боротьби проти системи гноблення українського народу. Я вважаю, що найкращими прикладами цього можуть правити його комедії «Хазяїн», «Мартин Боруля», а також комедія «Сто тисяч».

Прочитати весь твір…

Творчість І. Франка вражає тематичним і жанровим розмаїттям. Прозова спадщина письменника налічує 8 повістей і понад сто оповідань. І серед них повість «Захар Беркут», де І. Франко змалював наших хоробрих предків, які мужньо і відважно захищали рідну землю від монголо-татарських завойовників.

Серед дійових осіб повісті є як позитивні, так і негативні образи. Один із них — боярин Тугар Вовк. У цій повісті І. Франко показує Тугара Вовка гнобителем, зрадником, що над усе ставить свої особисті інтереси й прагне жити, визискуючи з інших.

Подробнее...

Серед усiх видiв українського фольклору найважливiше i найпочеснiше мiсце належить пiсеннiй творчостi. Обрядовi пiснi, думи, iсторичнi пiснi, балади, лiричнi пiснi, частушки - такi основнi її види.

Народнi пiснi володiють чудовою здатнiстю полонити людськi серця, пiдносити настрiй, окрилювати бажання, надихати у працi, овiювати, тамувати душевнi болi, множити сили у боротьбi. До пiснi звертаються за найрiзноманiтнiших життєвих ситуацiй. У нiй повсякчас можна почути рiдний серцю голос Батькiвщини, вловити вiдлуння своїх найiнтимнiших почуттiв та затаєних думок, золотий промiнь надiї, слово мудрої поради i тихої ласки. Тим-то трударi гаряче люблять свою пiсеннiсть, пишаються нею перед свiтом:

Прочитати весь твір…

В оповіданні Орися постає дуже вродливою, чемною дівчиною. Вона шанує й слухається свого батька,

поважає старого Гриву, який усе життя прожив з її батьком і вірно служив йому. Зовнішня врода Орисі відповідає її прекрасній, чутливій душі. Вона вірить у справжнє кохання і в те, що її суджений призначений долею. Орися — сором'язлива дівчина. Коли батько питає в неї, чи згодна вона піти за князя, який дуже їй сподобався, дівчина нічого не відповідає. Це свідчите про її гідність і повагу до себе та інших людей.

Прочитати весь твір…

У 1932—1933 pp. Василь Барка сам був жертвою голодомору. Вдруге він пережив муки голоду у невеличкій кімнаті негритянського кварталу Нью-Йорка, де міг собі дозволити «одну банку риби» і миску дешевого рису на два дні. Тоді і виникли спогади про голодомор в Україні, минуле почало випливати перед його душевним зором. Наполегливо і важко Барка працював над романом упродовж двох років (1958—1959), і з-під його пера з'явився твір-роздум про тоталітарну систему, яка намагалася назавжди знищити вільнолюбну душу селянина-українця, його віру в Бога, самовіддану любов до праці на землі. Більшовики прагнули перетворити хлібороба на бездушну тварину, що одбиратиме останній шматок хліба у власних дітей.

Прочитати весь твір…

Роман Івана Багряного «Тигролови» став одним із кращих в українській літературі твором пригодницького жанру. Але авторові нічого чи майже нічого не довелося видумувати, адже багато описаних у романі подій він пережив сам.

Друзі Івана Багряного запам'ятали його непосидючим, запальним. Юрій Смолич згадував: «З'являвся він несподівано — бушував, лаяв весь світ і облягався спати на письмовому столі. (Жив у друга і не мав свого ліжка.) Звіти, з того стола, його й забрано».

Прочитати весь твір…

Микола Кіндратович Вороний (1871—1938), як і М. Зеров, належить до видатних діячів української культури, об'єднаних трагічним поняттям «розстріляне відродження». Обидва були всебічно обдарованими людьми, на їхнє формування значний вплив справив великий Франко. М. Вороного з Франком єднала не лише співпраця, а й щира дружба. М. Зеров і М. Вороний в особистому житті теж були не досить щасливими. У першого син помер ще хлопчиком, а у другого — був репресований. М. Вороний про трагічну долю єдиного і улюбленого сина Марка вже не довідався, бо сам пішов із життя.

Справді, навіть важко уявити, що коли ми говоримо про талановитого поета, перекладача, критика, історика літератури, публіциста, актора, режисера, редактора, знавця музики і дослідника національного театру, світової та вітчизняної драматургії, то маємо на увазі ім'я однієї людини — М. Вороного.

Прочитати весь твір…

Невдовзі після створення роману «Собор» Григір Тютюнник написав листа Олесеві Гончару: «Щойно прочитав «Собор». Орлиний, соколиний роман Ви написали, роман-набат! О, як засичить ота наша ретроградна гидь, упізнавши сама себе; яке невдоволення Вами висловлять...» Саме так і сталося. Роман «Собор» довгий час, близько двадцяти років, був суворо заборонений... Я думаю, ця заборона була прямим свідченням того, що письменник не прикрасив нічого у своєму творі, змалювавши реальний стан речей, тому й «засичали» на Олеся Гончара. Ще б пак, бо було кинуто тінь на «світлі справи» влади.
Центральним образом роману, що ми бачимо вже з самої назви, є собор. Який багатогранний образ створив Олесь Гончар! Собор — це і релігія, яку намагалися викоренити з людських душ за часів СРСР, і пам'ять людська про історію, про справи пращурів і їхній спадок, і образ-символ душі людини.

Прочитати весь твір…