foto1
foto1
foto1
foto1
foto1
ГДЗ. Лучшие школьные сочинения по русскому языку литературе. Шпаргалки.l

Готовые домашние задания

Невдовзі після створення роману «Собор» Григір Тютюнник написав листа Олесеві Гончару: «Щойно прочитав «Собор». Орлиний, соколиний роман Ви написали, роман-набат! О, як засичить ота наша ретроградна гидь, упізнавши сама себе; яке невдоволення Вами висловлять...» Саме так і сталося. Роман «Собор» довгий час, близько двадцяти років, був суворо заборонений... Я думаю, ця заборона була прямим свідченням того, що письменник не прикрасив нічого у своєму творі, змалювавши реальний стан речей, тому й «засичали» на Олеся Гончара. Ще б пак, бо було кинуто тінь на «світлі справи» влади.
Центральним образом роману, що ми бачимо вже з самої назви, є собор. Який багатогранний образ створив Олесь Гончар! Собор — це і релігія, яку намагалися викоренити з людських душ за часів СРСР, і пам'ять людська про історію, про справи пращурів і їхній спадок, і образ-символ душі людини.

Прочитати весь твір…

Театр... В Україні завжди любили веселі, жартівливі сцени з народного життя. Вертеп, інтермедії на побутові теми були оригінальними першими виставами. «Наталка Полтавка» та «Москаль-чарівник» І. Котляревського, «Назар Стодоля» Т. Шевченка — це вершини драматургії першої половини XIX століття. Друга половина XIX століття була більш плідна на театральні вистави і драматургів, бо вже існували не лише аматорські гуртки, а з'явились і професійні театри. М. Кропивницький, М. Старицький, І. Карпенко-Карий — корифеї української драматургії того часу.

Прочитати весь твір…

Хтось із великих сказав: «Гумор потрібний для того, щоб людство весело прощалось із своїм минулим».

1926 року Остап Вишня опублікував збірку «Українізуємось», яка не втратила своєї актуальності і в наш час. Проблема розвитку рідної мови гостро стояла в 20-ті роки, коли відбувалася українізація, актуальна вона і в наш час, адже, незважаючи на проголошення української мови державною, й до сьогодні тривають дискусії про шляхи її розвитку і навіть статус.

Остап Вишня вигадав дотепну назву для казкової країни Чухрен, жителі якої, чухраїнці, завжди чухають потилиці перед тим, як щось зробити. Живуть вони на чималому просторі, який розкинувся між біблійними річками Сон і Дян.

Прочитати весь твір…

Василь Симоненко народився в 1935 році в селі Біївцях на Полтавщині в селянській родині. І ще з дитинства був зачарований казками сзоєї бабусі. Звичайно, казки обожнюють усі — дорослі чи діти. Бо саме вони вселяють у наші душі дихання чарів та магії, відчуття, що добро завжди перемагає зло. Казки живуть поряд із нашими мріями, вони розповсюджують тепло і поліпшують настрій.

Вони вчать нас розпізнавати гарних людей, стерегтись поганих, прививавають нам якості людяної натури. Під виразне читання казок нашими матерями ми засинали, а у снах бачили Івасика-Телесика, жар-птицю, доброго та сміливого дядька, який переміг чорта. Ці милі герої живуть в наших душах, вони причаїлись десь у куточку, але швидко прибіжать, якщо ми покличемо їх.

Подробнее...

Школа і перша вчителька — це найдорожче з нашого дитинства, те, що людина проносить через життя.

Я з глибокою вдячністю згадую свою першу вчительку Ніну Іванівну. Адже колись вона, усміхнена, з барвистими квітами в руках, повела нас до країни знань. Із надзвичайним терпінням вчила не тільки читати й писати, а й любити працю, шанувати батьків, бути чуйними й чесними. Мабуть, тому так багато книг, оповідань, віршів, пісень присвячено вчителям. Андрій Малишко теж обрав темою однієї зі своїх пісень розповідь про першого друга. Це пісня «Вчителька». Поет з любов'ю і ніжністю змальовує образ вчительки.

Подробнее...

Український народ неможливо уявити собі без пісні. Пісня — це душа народу, його славна історія. Але пісень існує чимало. Фольклористи відзначають, що пісенна класика українського народу налічує більше 300 тисяч пісень. Обрядові, ліричні, соціально-побутові, історичні. Особливо цікаву сторінку українського фольклору становлять історичні пісні, які справили на мене велике враження. Читаючи їх, я наче гортав славні сторінки історії нашого великого, волелюбного народу. Улюбленими героями історичних пісень є козаки-запорожці — люди надзвичайної відваги, що мають у серці велику любов до Батьківщини.

Подробнее...

В українській літературі є багато цікавих постатей. Особливе місце серед них посідає Остап Вишня. Його творчість відзначається глибокою самобутністю, в якій поєднується водночас і ліризм, і м'який гумор. Остапу Вишні належить пріоритет у жанрі гумору. В його усмішках поєднується розповідь про події та авторські відступи, особливості стилю письменника.

Ліризм його гуморесок йде від захоплення рідною природою, від любові до народної пісні. Задушевність, глибока емоційність, що яскраво вибухає безпосередніми переживаннями, характерні для творів українського гумориста. Не випадково описи природи, як правило, завершуються пісенними рядками, що посилює емоційне сприйняття:

Подробнее...

"Інститутка" — це перша в українській літературі соціальна повість, глибоко реалістичний твір про взаємовідносини між кріпаками та панами. Письменниця показала нестерпне становище селян, що є наслідком жорстокості і бездушності кріпосників, зобразила наростання народного гніву, мораль панів і трудового народу, стан тодішньої освіти.

У повісті Марко Вовчок протиставила образи дівчини-кріпачки Устини і молодої пані. Назва твору наштовхує нас на думку, що головний герой — освічена поміщиця. "І що ж то за хороша з лиця була! Здається, і не змалювати такої краси!" — це враження від зовнішності панночки.

Подробнее...

Українська пiсня... Хто не був зачарований нею, хто не згадує її, як своє чисте, прозоре дитинство, свою юнiсть красиву i нiжну. Яка мити не спiвала цих легких, як сон, пiсень над колискою дорогих дiтей.

З народних пiсень ми довiдуємося про минуле нашого народу. його побут i звичаї, надiї i сподiвання, про важливi iсторичнi подiї, що вiдбуваються в Українi, уславлюються подвиги окремих осiб, змальовується героїчне минуле нашої Вiтчизни.

Прочитати весь твір…

Швидко, на одному диханні, прочитала я повість Гр. Тютюнника «Вогник далеко в степу» — останній твір письменника. Напрочуд чиста, світла, талановита повість, у якій письменник майстерно змалював важке повоєнне дитинство підлітків, їх навчання і працю в ремісничому училищі, отих «дітей війни», їх силу духу, якій можуть позаздрити й дорослі.

«Найдорожчою темою, а отже, й ідеалом для мене завжди були й залишаються доброта, самовідданість і милосердя людської душі в найрізноманітніших її проявах», — писав Гр. Тютюнник. Непересічні людські цінності. І як добре, що письменникові вдалося так майстерно і ненав'язливо показати їх у своєму творі.

Подробнее...