Коли я дочитав роман «Айвенго», я навіть засмутився. Ще недавно я із за­вмиранням серця стежив за героями, хвилювався, чи встигнуть прийти на допомогу Ричарду відважні воїни Локслі… Роман Вальтера Скотта захопив мене цілком, наче чарівною машиною часу переніс у середньовічну Англію. І ось роман дочитаний. Що залишив він у мені?

Часи, змальовані в романі, дуже далекі від нас. Але образи твору настільки живі й яскраві, що мимохіть починаєш хвилюватися, боятися й радіти за них, наче герої ці — реальні знайомі люди.

Я була малою горда, —

Щоб не плакать, я сміялась.

Леся Українка

Кожен поет чи письменник вкладає у свій твір часточку власної душі, висловлює власні почуття і переживання, своє бачення світу. Відома українська поетеса Леся Українка вже з дитячих років дуже тонко відчувала добро і зло, правду і кривду. Хоча її власне дитинство можна було б назвати порою безхмарного щастя, якби не важка хвороба. Вона виростала в родині, де дітей оточили любов'ю і повагою з ранніх літ. їх любили, ставилися до них турботливо, розуміли їх потреби.

Друзі справжні — мов брати рідні

Народна мудрість

Справжнім чарівником художнього слова можна назвати українського письменника Всеволода Нестайка. Сам він вважає, що побути дитиною йому завадила Велика Вітчизняна війна. Тому й став дитячим письменником, щоб у творах повертатися у дитинство, догратися, досміятися.

Повість «Тореадори з Васюківки» теж про гру, вигадку, фантазію. Романтика щоденних пригод так захопила двох друзів Івана Реня і Павла Завгороднього, що іноді вони втрачають відчуття межі між реальністю та уявним світом, створеним ними самими.

Творчість М. Д. Сервантеса є вершиною класичної літератури золотого століття. У творах письменника з великою силою виражені найважливіші гуманістичні ідеї тієї епохи. В той же час творчість Сервантеса точно і повно відображає кризу суспільства, яку Іспанія переживала у другій половині XVI століття, а також суперечливість свідомості найбільш передових людей того часу.

У романі М. Д. Сервантеса «Хитрий ідальго Дон Кіхот Ламанчський», який став підсумком творчих і життєвих думок письменника, знайшли відображення об’єктивні оцінки людських відносин і людських якостей. Свій твір Сервантес задумував як пародію на відірвані від життя лицарські романи того часу. У ньому автор парадував лицарські звичаї та традиції.

Своїм багатим обдаруванням і титанічною діяльністю І. Франко залишив такі духовні скарби в історії української літератури, що сьогодні й уявити її без них просто неможливо. Серед прозової спадщини особливо яскраво виділяється його повість «Захар Беркут», створена у 1883 році. У цій історичній повісті розповідається про те, як волелюбний народ Руської землі боронив свою батьківщину від монголо-татарської навали.

У творі виведено чимало дійових осіб. Але найбільше мені сподобався Максим — молодший син Захара Беркута. Це сміливий і відважний юнак, справжній патріот своєї вітчизни. Коли монголо-татари напали на Руську землю, у перших рядах її захисників був Максим, хоч він і був сином ватажка тухольської громади Захара Беркута.

М. Коцюбинський у повісті «Тіні забутих предків» детально описує формування характеру головного героя Івана Палійчука, його світосприйняття. Мені цікаво читати про нього, дізнаючись про мрії і думки Івана, його погляди і переконання.

З перших днів свого народження Іванко потрапляє в атмосферу фантастичних народних вірувань. Неспокійним він був, і забобонна мати вірила, що дитину їй підмінили, підклали бісеня. Для розкриття внутрішнього світу малого гуцула Коцюбинський використовує дієслово «знав»: «Коли Іванові минуло сім літ, він уже дивився на світ інакше. Він знав вже багато».

Леся Українка — мужня, волелюбна людина, яка завжди вірила в перемогу робітничого класу над експлуататорами. Вона любила сій народ і високо цінувала його прагнення бути незалежним. З цією темою в поемі тісно пов'язана проблема ролі поета в житті народу. Народній співець живе серед людей, він знайшов собі вірних друзів та однодумців. Його пісні висловлювали думки і почуття трудящих, ті їх підхоплювали і розносили по світу. Пісні співця-поета стали великою силою. Вони допомагали людям у боротьбі, звеселяли їхнє життя. Пісня його надихала повстанців, а викривала панівний клас.

Так пісня поета із «Давньої казки» стала гнівним засобом проти графа Бертольда і його помічників.

Охороняти ліси, гаї, сади — зелене багатство нашої країни заклинає нас відомий український письменник Євген Гуцало. Багато творів він присвятив природі.

Його оповідання «Лось» наштовхує на роздуми про добро і зло. В лісі живе могутній лось. У нього багато ворогів: ведмідь, рись, вовк, а іноді й люди. Такою людиною в оповіданні зображений дядько Шпичак. Авторський осуд зажерливості, жорстокості Шпичака відчутний у його портретній характеристиці: «кругленьке, як підпалок, обличчя», у поведінці. Коли трапилось лихо-діти рятували лося, а дядько Шпичак, «присівши у виїмку», насміхався над ними.

Знайомлячись із головним героєм оповідання, Федьком, ми спочатку ставимося до нього дещо насторожено. Адже він був справжнім зірвиголовою. Ніколи не давав своїм одноліткам спокійно гратися, завжди дражнив їх, забирав іграшки, навіть доводив до сліз. J за це від своїх батьків отримував доброї прочуханки. Мене ж вражає мужність і чесність Федька. Навіть коли його били, він ніколи не кричав і не плакав, завжди казав правду, якою б вона не була. За не батько майже не гнівався на халамидника. Навіть давав йому 2—3 копійки.

Толя зовсім не такий, як Федько. Це ніжний та смирненький хлопчик, який намагається бути схожим на Федька. Але це йому не вдається, і він виглядає жалюгідним і смішним.

«Я так її, я так люблю
Мою Україну убогу,
Що проклену святого бога,
За неї душу погублю»

(Т. Г. Шевченко)

Тарас Григорович Шевченко не тільки видатний поет, а й прозаїк, художник, драматург, історик, мислитель, фольклорист і етнограф, який після себе залишив надзвичайно велику творчу спадщину – понад тисячу найрізноманітніших творів. Геній Великого Кобзаря незвичайно багатогранний. Завдяки йому Т. Г. Шевченко створив дев’ять повістей, багату кількість драматичних творів і відомий кожному українцю «Кобзар».