І виріс я па чужині,

І сивію в чужому краї..

Тарас Шевченко

Поема Миколи Вороного «Євшан-зілля» розповідає про ту частину історії України, що стосується княжої доби. Описана в ній доля юнака-половця, який потрапив у полон і забув свою Батьківщину. Така біда, як полон, неволя, необхідність жити в чужому краї, не обходила українців. У воєнних походах потрапляли вони у полон до ворога. Під час набігів на Київську Русь поневолювали наш народ кримські татари, турки, інші вороги, плюндрували землю, забирали в рабство жінок, дітей. Вирісши на чужині, діти нерідко забували про свою Батьківщину. А дехто з юнаків навіть ставав воїном у чужинському війську.

Я стою перед репродукцією — картиною, де змальована жінка-мати, яка схилилася над своєю дитинкою і, мабуть, як і мені колись, наспівує колискову пісню:

Спи, мій маленький,

Пізній бо час.

У свою пісню мати вкладає надії, сподівання на щасливе життя, долю своєї дитини, коли вона виросте.

А якою виросте її дитина? Сподівається, що син чи дочка буде доброю, милосердною людиною, буде любити і сама буде любимою.

Україно! Якою сумною й трагічною була твоя доля! Єдина на світі країна, народ якої тривалий час був позбавлений власної історії, не мав своєї держави. Хто тільки не топтав Україну! Віддавали її на поталу і Литві, і Польщі, і Австрії, і Московщині. Віками терзали співучу душу України, виймали з неї серце, втоптували в гній людську мову, виганяли з рідної хати. Кидали до в'язниць наймудріших синів і дочок. Серед них був і наш Великий Кобзар, наш батько Тарас Шевченко. За Україну, за її волю десять років карався він на засланні, але не каявся.

У творчості Т. Г. Шевченка значне місце посідає поезія, яка за змістом, проблематикою і мистецькою вартістю є важливою часткою його поетичного доробку. Це твори, в яких так чи інакше наявна історична тема. Серед них історичні поеми і вірші, сюжети яких відтворюють реальні події минулого України або героями яких є історичні діячі («Трасова ніч», «Іван Підкова», «Гамалія», «Гайдамаки», «Єретик», «Чигирине, Чигирине» та ін.).

У поемі «Іван Підкова» у романтичних образах відтворено боротьбу українського народу проти султанської Туреччини, яка намагалася загарбати українські землі. Т. Шевченко уславлює мужність і сміливість запорожців, які героїчно боронили свою вітчизну, визволяли полонених із турецької неволі.

«Хочеш пізнати людину — наділи її грошима та владою» — говорить народ­на мудрість. І, як свідчить світова література та життєвий досвід, у переважній більшості випадків вони «псують» людину. Отже, гроші і влада — зло? Спробуємо дати відповідь на це питання.

Гроші — це «вічна» проблема. Одні не знають, де їх взяти, а інші — куди їх подіти, щоб отримати ще більше. Яскравим прикладом цієї проблеми є п’єса І. Карпенка-Карого «Сто тисяч».

Головний герой п’єси, Калитка, так визначає місце грошей у своєму житті: «Гроші — всьому голова». І дійсно, вони заполонили не лише розум Герасима, а й душу. Все у своєму житті і житті рідних йому людей він вимірює грошима.

Історичні пісні є складовою частиною українського героїчного епосу. У них відображено важливі події історії, змальовано відомих історичних осіб. Основний зміст пісень — боротьба українського народу проти іноземного поневолення за соціальне та національне визволення. Історичні пісні виражають народне розуміння історії, дають оцінку подіям і діяльності відомих діячів.

Хронологічно першими творами є пісні про турецько-татарські набіги, про полонення мирного населення та його страждання в неволі. У піснях народ оспівав оборонців вітчизни, їх непримиренність до ворогів, готовність скоріше вмерти, аніж підкоритися їм.

В одній з найкращих своїх поезій Василь Симоненко запитує читача: «Ти знаєш, що ти людина?» На перший погляд, це питання видається риторичним, але це тільки на перший погляд. Звісно, всі ми люди, але мало хто з нас може дати хоча б приблизне визначення цьому поняттю, можна навіть сказати, — цій філософській категорії... Що значить бути людиною? Що для цього треба робити, чого прагнути? Я думаю, кожен повинен намагатися відповісти на це питання хоча б для себе: це допомагає визначити свої життєві орієнтири, розібратися у своїх же власних поглядах на світ та на себе.
Цікаво простежити, як змінювався погляд на людину, її життєву місію і місце у всесвіті протягом сторіч. Згадаймо фаталізм давніх греків та римлян: вони вірили, що життям людей повністю керують боги, все визначаючи наперед.

Повість Марка Вовчка «Інститутка» була першим великим твором, у якому показано антагонізм між кріпаками і кріпосниками, стихійний протест проти жорстокості і сваволі панства, засуджувалося кріпацтво як велике соціальне зло.

Розпочала письменниця роботу над повістю в Немирові на основі спостережень життя у панських маєтках. Змалювала вона повновладну поміщицю і повністю залежних від її волі кріпаків. Марко Вовчок правдиво показала їхнє життя, їхнє підневільне, безправне становище. «Сидимо було день при дні у дівочій та робимо», — розповідає Устина. «Спасибі хоч за те, що не б'ють десять раз на день, як от по інших, чуємо». Описано в повісті знущання й наруги, яких зазнали кріпаки від панночки.

Запорозька Січ — один із світових феноменів, над яким замислювались, який намагалися розгадати багато поколінь дослідників.

Козаків Січі називали у народі "святими лицарями", їх оспівали у думах, піснях та легендах. Звитяжні запорожці стали героями безлічі літературних  і мистецьких творів. Вельми пишався приналежністю до козацтва Тарас Григорович Шевченко. Саме тому він так натхненно оспівав славнозвісне лицарство у своїх творах, 1 не дивно, що образ козака є одним із основних у його поетичному доробку. Уже в ранній період творчості Кобзаря постать козака-лицаря, захисника народу, його волі та православної віри є своєрідною тугою поета за минулим. Підтвердженням того є поезія "Тарасова ніч". В основу твору покладено події 1630 року, коли відбувся бій козаків проти військ польського гетьмана С.Конецьпольського під Переяславом.

Роман «Хіба ревуть воли, як ясла повні» мав ще одну назву — «Пропаща сила». Ця назва цілком виражала авторську ідею. «У ній — роздуми художника про нереалізовану, «пропащу силу» людини, яка народжена була для справ, можливо, значних і прекрасних, але яка так і не розкрилася...», — писав О. Гончар. Ще до виходу роману Панас Мирний говорив про прототип головного героя, що він — безталанна дитина свого віку, скалічений виводок свого побиту.

Чіпка Варениченко — головний персонаж роману. Дитинство його минуло в холоді, недоїданні, злиднях. Жив він з матір'ю, яка непосильною працею заробляла на прожиття, та бабою Оришкою, яка була єдиною відрадою у його нелегкому житті.