Життєвих колiзiй й перепетiй, якi випали на долю довго невiдомого нам українського митця iз дiаспори Уласа Самчука, вистачило б, мабуть, не на один десяток життiв. Не судилося йому стати письменником на рiднiй українськiй землi. Далеко вiд України розквiтла героїчно-трагiчна, життєво-реалiстична, правдива художня проза письменника.
Надто гостро сприймав Улас Самчук усi iсторичнi подiї, якi переживала Україна, його рiдна сторона, у XIX-XX сторiччях: саме в цей час у центрi Європи на очах усього свiту знищувався великий народ! Докладалися всiлякi зусилля i винахiдливiсть, аби вбити у зародку саме бажання людей бути українцями.

Заповітна життєва мета кожної людини — ідеал, якому підпорядковується все її життя. Свій ідеал Франко вклав у слова головного героя повісті «Перехресні стежки» Євгенія Рафаловича: «...Се має бути перший крок, перший початок моєї ширшої, народної праці. Хочу доложити всіх сил, щоб довести сей народ хоч трохи до освідомлення, привчити його користуватися його правами, боротися з його кривдниками...».

Чи не тому, коли читаєш цю повість, весь час відчуваєш за молодим юристом Рафаловичем постать самого Франка з його прагненням до культурного, політичного і соціального звільнення народу? В його уста письменник часто вкладає власне розуміння багатьох речей: «Політика — то не балаканина на празниках та соборчинах!

З-поміж блискучих талантів, що започаткували нову українську літературу, ім'я Григорія Косинки —- одне з найпомітніших. Для самого письменника та його своєрідної прозової спадщини склалася трагічно, Після довгих років несправедливого замовчування до читача повертається його доробок — ледь більше тридцяти оповідань.

Вже по виході першої книжки, «На золотих богів» критика зазначала: «Григорій Косинка — це, безперечно, дуже великий здобуток і гордість нової України».

Косинку хвилювали проблеми українського села, ті біди, що приніс хліборобам «соціалізм з примусу», який на селі обертався політикою гонінь на кожного, хто вболівав заземлю і хто її любив і цінував не за самі центнери для хлібоздачі.

П. А. Грабовський — людина, яка стала символом нездоланності людського духу, взірцем відданості ідеалам щастя, справедливості і свободи.

Через все життя, сповнене трагедії, приниження, він проніс світлу любов до рідної землі, до України, до народу.

Життя Грабовського — це подвиг, подвиг в ім'я майбутнього. Ми, сучасне покоління, повинні пишатися його іменем, його подвижницькою діяльністю.

Ще з юнацьких років Павла Арсеновича захоплювало все незвичайне і романтичне, і він пройнявся бажанням «піти на муки за Христа».

Неперевершений талант Панаса Мирного душевного аналізу у поєднанні з його знанням побуту народу велику користь приніс у вивченні народного життя і типів народного середовища.

Письменник схильний до змалювання різнохарактерних героїв у різних ситуаціях і оточенні. Щоправда, ми звернули увагу лише на героїв-чоловіків, характеристика яких теж не відзначається однотипністю.

Умовно за приналежністю до певних соціальних категорій ми розподілили типи персонажів на такі групи: чиновники, інтелігенція, різнотипні представники панства, селяни.

Прямі й опосередковані поняття дуже широко використовує Григорій Сковорода, взявши їх із Закону Божого, тобто Біблії, або світу символів, як їх власне називає сам автор. Існує одне велике коло (макрокосм), всесвіт, що невпинно рухається за своєю траєкторію, в ньому вкинуте коло мале — людина, яка теж мусить рухатись не зупиняючись, разом зі всесвітом, якщо одне коло зупиниться бодай хоч на мить, то це й буде кінець всьому існуванню, кінець буттю.

Ми зустрічаємо коло в образі змія в кільці, де голова йому початок, а хвіст — кінець. Скручуючись в кільце, він і становить поєднання цих двох антиномій: початку і кінця, або початкову і кінцеву літери грецької абетки: альфи і омеги.