foto1
foto1
foto1
foto1
foto1

Голодний 33-й рiк! Скiльки горя, слiз, смертей?! Страждала Україна, страждали старi й малi, сподiвались на краще, але не бачили його нi восени та взимку 32-го, нi навеснi та влiтку 33-го. Досить надовго прикрива ли цю трагiчну сторiнку людської пам'ятi. Та чи можна таке приховувати? Не недорiд з'їдав людей, а тоталiтарна сталiнська система. Настав час - i вiдверто заговорили. Чи не найвiдвертiше, не найвичерпнiше розповiв нам про голодомор невiдомий донедавна Василь Барка - наш український письменник з дiаспори. Переживши цю трагедiю, вiн мав повне моральне право бути суддею, але В. Барка вiдвiв собi iншу роль: "Свiдок для суду - розповiдати, що сталось у життi". 25 рокiв вiн виношував у своєму серцi, як незагойну рану, болючi спогади про голодомор. Та час все ж настав - i 1961 року з'явився високохудожнiй правдивий твiр про голод "Жовтий князь".

Прочитати весь твір…

Заповітна життєва мета кожної людини — ідеал, якому підпорядковується все її життя. Свій ідеал Франко вклав у слова головного героя повісті «Перехресні стежки» Євгенія Рафаловича: «...Се має бути перший крок, перший початок моєї ширшої, народної праці. Хочу доложити всіх сил, щоб довести сей народ хоч трохи до освідомлення, привчити його користуватися його правами, боротися з його кривдниками...».

Чи не тому, коли читаєш цю повість, весь час відчуваєш за молодим юристом Рафаловичем постать самого Франка з його прагненням до культурного, політичного і соціального звільнення народу? В його уста письменник часто вкладає власне розуміння багатьох речей: «Політика — то не балаканина на празниках та соборчинах!

Подробнее...

У нас не було ні правди, ні волі, у нас одбирали віру. Багато українських письменників, справжніх синів свого народу, зазнали переслідувань, морального терору і політичних репресій у роки комуністичної сваволі. І тільки коли вони опинилися далеко від Радянської імперії, вони змогли розповісти нам правду.

Іванові Багряному довелося пройти через усі пекельні кола, які влаштувала радянська влада «своєму» народові. Уперше його заарештували в Харкові 1932 року, звинувативши в українському націоналізмі. Під час слідства його запитали: «Бувши на нашому місці, що б ви зробили такому злочинцеві, як ви?» «Я б розстріляв,— відповів Багряний. — Коли ви дасте мені кілька років, то виховаєте з мене контрреволюціонера. Тож або відпустіть, або розстріляйте».

Прочитати весь твір…

Борис Грінченко належить до тих діячів культури, що підносили роль освіти. Перебуваючи в жорстоких умовах дійсності XIX століття, він на мізерні кошти брався видавати книжки для народного читання. Склавши іспит на народного вчителя, деякий час викладав у селах Харківщини. Але дійсність безжально топтала всі його поривання: одні школи земство закривало, бо вони були непридатні для занять, з інших його звільняли через доноси. У темряві пригнобленого життя добре слово лякало прислужників царату. Тому і не зміг Грінченко працювати вчителем.

Коли ми читаємо оповідання письменника про сільську школу, то переконуємось, що влада не була зацікавлена дати народу освіту.

Прочитати весь твір…

Твір «Історія Русів» був уперше опублікований у 1846 році. Його невідомий автор осмислює історію українського народу з часів сивої давнини і до 1769 року. Події описані у хронологічній послідовності. Спочатку і втор розповідає про походження східних слов'ян. Вагоме місце в історії Української держави він відводить козацтву, бо саме воно було захисником свого народу, боролося проти внутрішніх і зовнішніх ворогів. В «Історії Русів» відтворена визвольна боротьба українського народу 1648-1654 років, а також возз'єднання з Росією. Народ здобуває свободу собі і своїй державі. Автор виступає проти королівського уряду Речі Посполитої, який нав'язував католицьку віру, тобто інші традиції та звичаї. Засуджує царизм, бо саме він порушує права людини; возвеличує захисників свого народу: Івана Підкову, Богдана Хмельницького, Северина Наливайка, Тараса Трясила та ін.

Прочитати весь твір…

Справжньою перлиною української літератури стала повість Івана Нечуя-Левицького «Микола Джеря». Вільно й невимушено, сторінка за сторінкою розгортається життєва одіссея українського селянина-кріпака.

Втікши від кріпацького ярма в далекі степи Чорномор'я, Микола вступає в нові соціальні конфлікти — з капіталістами-підприємцями, царським судом і поліцією, зрештою, з новим лихом пореформеного ладу.

За композицією «Микола Джеря» — характерна для письменника повість-хроніка, послідовний життєпис героя, побудований так, що перед читачем постає вся динаміка соціальних взаємин і психологічна еволюція головного персонажа.

Прочитати весь твір…