foto1
foto1
foto1
foto1
foto1

Михайло Коцюбинський — одна з найвидатніших постатей в історії української літератури. «М. Коцюбинському належить одне з найпочесніших місць: після Шевченка, поруч з Іваном Франком, Лесею Українкою, Стефаником — щодо краси й глибини своїх творів іншого письменника такого ми не знайдемо», — писав Павло Тичина. Коцюбинський завжди брав гострі теми, сучасні, описував прекрасну природу, основну увагу все ж приділяв людині — сміливій, діючій і сильній.

Улюбленою темою письменника було майбутнє життя людства. Письменник твердо вірив у «світлу будучність для нашої землі», закликав боротися за щастя народу: «Щоб прийшло на землю сподіване щастя, треба великої праці.

Прочитати весь твір…

Хтось із великих сказав: «Гумор потрібний для того, щоб людство весело прощалось із своїм минулим».

1926 року Остап Вишня опублікував збірку «Українізуємось», яка не втратила своєї актуальності і в наш час. Проблема розвитку рідної мови гостро стояла в 20-ті роки, коли відбувалася українізація, актуальна вона і в наш час, адже, незважаючи на проголошення української мови державною, й до сьогодні тривають дискусії про шляхи її розвитку і навіть статус.

Остап Вишня вигадав дотепну назву для казкової країни Чухрен, жителі якої, чухраїнці, завжди чухають потилиці перед тим, як щось зробити. Живуть вони на чималому просторі, який розкинувся між біблійними річками Сон і Дян.

Прочитати весь твір…

Коли видатний письменник дивиться на небо, він, мабуть щось хоче побачити там? Ні, він згадує своє дитинство, і вже перед нами стоїть маленький хлопчик Михайлик, який народився в мальовничій місцевості на Вінниччині. Згадується матуся, Ганна Іванівна, така добра, ласкава, невтомна трудівниця. Саме вона навчила свого сина, любити кожну травиночку, милуватися росою вранці та заходом сонця ввечері, вслухатися в «бентежні звуки далеких звонів», що їх струшують на землю з високого піднебесся оті казкові гуси-лебеді, повертаючись весною з далекого вирію.

А скільки доброго зробили для Михайлика батько, дід Дем’ян, колишній кріпак, дядько Микола, якого прозивали Бульбою, бабуся, яку дуже любив. Усе. дитинстві) було сповнене незвичайним, романтичним, казковим, — все це оточувало майбутнього письменника змалечку.

Прочитати весь твір…

Роман «Хіба ревуть воли, як ясла повні» мав ще одну назву — «Пропаща сила». Ця назва цілком виражала авторську ідею. «У ній — роздуми художника про нереалізовану, «пропащу силу» людини, яка народжена була для справ, можливо, значних і прекрасних, але яка так і не розкрилася...», — писав О. Гончар. Ще до виходу роману Панас Мирний говорив про прототип головного героя, що він — безталанна дитина свого віку, скалічений виводок свого побиту.

Чіпка Варениченко — головний персонаж роману. Дитинство його минуло в холоді, недоїданні, злиднях. Жив він з матір'ю, яка непосильною працею заробляла на прожиття, та бабою Оришкою, яка була єдиною відрадою у його нелегкому житті.

Прочитати весь твір…

Скільки існував наш народ, стільки вкладав він свою мудрість у прислів'я та приказки. У них вся сила народного розуму, у них і заповіт нащадкам про те, як поводитись, і спостереження за життям і людьми, і розмірковування над важливими вічними питаннями.
Знайомлячись із народними прислів'ями та приказками, я відзначив для себе, що вони зачіпають усі теми, які тільки можуть бути цікавими людині: є приказки про Батьківщину, про природу, про працю, про гроші, про здоров'я та хворобу, про добро і зло, життя та смерть, про родину. Не знайдеш і слів, щоб висловити всю глибину простої людської мудрості, яка прихована у таких коротких висловах!

Прочитати весь твір…

Рано чи пізно кожна людина задумується над тим, для чого прийшла у цей світ і як живе. Це вічне питання важливо поставити перед собою якомога раніше, щоб не довелося в кінці життя, коли вже нічого не можна змінити і виправити, гірко шкодувати за змарнованими роками.

На світі є багато речей, які не можна змінити, виправити, поновити. Та нема нічого невблаганнішого за час. У дитинстві ми його не помічаємо, здається, він тягнеться аж надто повільно. Але з роками час ніби прискорює ходу, і вже не встигаєш зробити якісь важливі справи, поспішаєш, а час все одно обганяє тебе.

Прочитати весь твір…

Оповідання «Лось» присвячене проблемам моралі. Таким поняттям, як добро і зло, чуйність та бездушність тощо. Герої оповідання — два хлопчики, які рятують лісову тварину від загибелі.

Лось потрапив до заповідника тайги. Це був великий звір з розложистими рогами, схожими на кущ, з якого облетіло листя. Лось звик до людей. У заповіднику йому нічого не загрожувало. Люди підгодовували лося. Більш за все звір любив зустрічати вранішню зорю, і тоді здавалося, що лось розуміє всі найпотаємніші таємниці природи.

Одного разу трапилося нещастя. Лось прийшов до ополонки, щоб утамувати спрагу, але лід тріснув. Звір опинився в холодній крижаній каші й не міг вибратися на берег. Випадковими свідками цього були хлопчики-брати.

Подробнее...

Сімейна бібліотека є майже в кожній сім'ї, бо книга завжди супроводжувала наше життя: навчала, розважала, відкривала нові світи. Довгий час книга була найціннішим подарунком. Мабуть, тому в бібліотеці моєї бабусі є багато книжок, які вона передасть у спадщину мені, щоб я знала, які були мої предки, чим вони цікавилися, що читали.

Серед книг сімейної бібліотеки є декілька видань «Кобзаря» Тараса Григоровича Шевченка. Особливо мою увагу привернули дві факсимільні книги: перше видання «Кобзаря» 1840 року та малої захалявної книжки періоду заслання. Звичайно, це лише точні копії безцінних книг Т. Шевченка, але як багато вони можуть розповісти про самого автора, про епоху, в якій він жив.

Прочитати весь твір…

Олекса Стороженко народився 1805 року в селищі Лисогорах на Чернігівщині в родині офіцера, нащадка давнього козацького роду. Потім він навчався в губернській гімназії міста Харкова. Олекса також служив у війську, брав участь у російсько-турецькій війні. Після відставки він став чиновником.

Спочатку Олекса писав російською мовою, зокрема це роман «Брати-близнята» і різні оповідання. Друкував він твори у журналі «Основа». Окреме місце в доробку українською мовою займають його гумористичні оповідання «Скарб», «Вуси», «Голка», «Закоханий чорт».

Прочитати весь твір…

Часто ми намагаємось зрозуміти думки або вчинки інших. Але, кажуть, душа кожної людини — глибокий колодязь, дивлячись у воду якого, ми намагаємось побачити своє віддзеркалення. І тоді, коли у воді колодязя чиєїсь душі ми не помічаємо свого обличчя, не відчуваємо схожості на себе або на своє оточення, людина нами не сприймається. Вона може бути ні поганою, ні хорошою, але багатьом здається незвичайною. І чомусь декого це ображає. «Який дивак! Яка дивачка!», — чутно навкруги. І, на жаль, майже ніхто не подумає хоч трішки глибше пізнати цих людей. Природно, той, хто не живе у повній мірі цього слова у звичному для інших світі, компенсує це замкненням у власному, життя в якому йде за особливими законами.

Подробнее...