Хтось із великих сказав: «Гумор потрібний для того, щоб людство весело прощалось із своїм минулим».
1926 року Остап Вишня опублікував збірку «Українізуємось», яка не втратила своєї актуальності і в наш час. Проблема розвитку рідної мови гостро стояла в 20-ті роки, коли відбувалася українізація, актуальна вона і в наш час, адже, незважаючи на проголошення української мови державною, й до сьогодні тривають дискусії про шляхи її розвитку і навіть статус.
Остап Вишня вигадав дотепну назву для казкової країни Чухрен, жителі якої, чухраїнці, завжди чухають потилиці перед тим, як щось зробити. Живуть вони на чималому просторі, який розкинувся між біблійними річками Сон і Дян.
Довженків світ... Замріяний деснянські далі внесли в нього ніжність, радощі й скорботу, віру в торжество добра та людяності. Тому такими близькими і зрозумілими кожному поколінню людей є його твори.
Для мене цього року відкрився дивовижний, «зачарований» світ літератури — твори Олександра Петровича Довженка. Здається, що людянішого, талановитішого письменника я не зустрічала. Очима його героїв можна побачити дивний, новий світ, завдяки йому починаєш думати, мріяти, вчилися бачити в душі звичайної людини прекрасне і світле.
«Його життя було коротке й високе, як міст над вузенькою штольнею гірської безодні. Хмари сумніву і зневіри сповивали його не раз, але не завадили сміливим думкам філософа і поета переходити по ньому, дивитися з нього наокіл і шукати взором днища світу», — сказав про Богдана-Ігоря Антонича Дмитро Павличко. Дійсно, творчість Антонича — цілісний, складний і цікавий світ людини, котра за 27 років свого життя спромігся досягти того, що інші не досягають і за ціле життя.
У збірці поета «Велика гармонія» панує послідовна релігійність, яка проявляється в імітуванні молитовної лірики, переспіви біблійних псалмів. Наступна збірка «Три перстені» — ніби сходження з порожнечі неба до безодні землі.
Повість Григора Тютюнника «Климко» переносить читача у тяжкі часи фашистської окупації України, відкриваючи дещо призабуту сторінку нашої історії. Головний герой твору Климко це хлопчик, що йде за багато кілометрів про сіль, щоб потім продати її та врятувати від голоду улюблену вчительку з донькою-немовлям і себе з другом.
Климко відважно йде дорогами війни, сповненими небезпек, перемагаючи в собі страх, перемагаючи інколи фізичне безсилля та хворобу. За віком він був нашим однолітком, тому так боляче відчуваєш серцем усі його страждання, вражаєшся його витримці і недитячій мудрості. А ще, здається, неначе приміряєш на себе ту важку подорож Климка і вчишся у нього рішучості та милосердю .
Всеволод Нестайко народився в місті Бердичеві на Житомирщині в родині службовців. Він закінчив філологічний факультет Київського державного університету. Потім працював у редакціях журналів «Дніпро», «Барвінок», у видавництві «Молодь», де було надруковано його першу книгу «Шурка і Шурко». Він писав кіносценарії, твори для дітей, найвідоміші з яких: «В країні сонячних зайчиків», «Пригоди Грицька Половинки», «Незвичайні пригоди у лісовій школі», «П'ятірка з хвостиком» та інші. Рішенням Міжнародної ради з дитячої та юнацької літератури книжку «Тореадори з Васюківки» включено до особливого Почесного списку Г.-Х. Андерсена, а фільм за цим твором одержав Гран-Прі на Міжнародному фестивалі в Мюнхені. Повісті й оповідання В. Нестайка перекладені багатьма мовами світу.
Розвиток людського суспільства значною мірою залежить від людей, які вміють нестандартно мислити, помічають яскраві фарби там, де для інших все зливається в буденну сіру пляму. Поезія Ліни Костенко «Кольорові миші» теж про нестандартність почуттів, оригінальний підхід до сприйняття дійсності. Талановита поетеса так переплела в невеличкому творі уявне, фантастичне і реальність, що мимоволі перед нами за рядками вірша постають художні образи, наче на картині.
Уявімо собі середньовічне місто. У ньому темно від диму вогнищ, на яких спалюють людей, котрі насмілилися думати чи жити по-іншому.
Я люблю поезію. І завжди з великим задоволенням читаю вірші. Тому, прочитавши вірші Василя Андрійовича Симоненка, я назавжди залишилася прихильником його таланту. Поезія Симоненка — ніжна, зворушлива, тонка. Вона самобутня, незвичайна, пристрасна. Читаючи її, завжди відкриваєш для себе щось нове, цікаве, потрібне. Мені дуже подобаються його вірші про кохання. Це зовсім не нова тема в літературі. І, здавалося б, що хто ще може краще сказати про неї, ніж зробили це Пушкін, Тютчев, Фет, Шекспір, Рильський чи Сосюра. Вічна тема. Але В. Симоненко, не конкуруючи з ними, не змагаючись, зумів створити такі прекрасні, зворушливі вірші про кохання, які будуть хвилювати не одне покоління читачів.
З раннього дитинства нас вчать берегти та охороняти природу, любити тварин, адже вони — брати наші менші. Завжди серед людей будуть ті, хто любить тварин, оберігає їх, і ті, хто не сприймає їх як живих істот, а тільки використовує.
В оповіданні Євгена Гуцала «Лось» розповідається жахлива історія, яка сталася в тайзі. Як не намагалися брати врятувати тварину, яка потрапила в біду, їм це не вдалося. Спочатку лось мало не став жертвою сил природи, які бувають інколи жорстокі і до тварин, і до людей. Не встигли хлопчики врятувати лося з ополонки, як пролунав постріл браконьєра: «Коли пролунав постріл, то лось деякий час ще біг уперед, а потім спіткнувся, ніби натрапив на корч.
Михайло Коцюбинський — одна з найвидатніших постатей в історії української літератури. «М. Коцюбинському належить одне з найпочесніших місць: після Шевченка, поруч з Іваном Франком, Лесею Українкою, Стефаником — щодо краси й глибини своїх творів іншого письменника такого ми не знайдемо», — писав Павло Тичина. Коцюбинський завжди брав гострі теми, сучасні, описував прекрасну природу, основну увагу все ж приділяв людині — сміливій, діючій і сильній.
Улюбленою темою письменника було майбутнє життя людства. Письменник твердо вірив у «світлу будучність для нашої землі», закликав боротися за щастя народу: «Щоб прийшло на землю сподіване щастя, треба великої праці.
Кожен із нас чув, як таємничо шепотить трава, як сюрчать коники. Кожен чув, як ніжно співає іволга, як кує зозуля. Саме про це вірші відомого українського поета Дмитра Павличка.
Ще хлопцем майбутній поет милувався краєвидами рідного села, в якому мальовничо розкидані білі хатки, оточені рясними садками.
Там я знаю кожну стежку,
Кожен камінець.
Там узяв я пісню в серце
Із людських сердець.