Катерина Василівна Білокур — художниця від Бога, вчилася малювати сама. Досить цікавим є її творчий і життєвий шлях. Читати й писати маленька Катря навчилася сама, не закінчувала жодного освітнього закладу. Народилася Катерина Білокур 1900 року, прожила 1 рік в селі Богданівці Яготинського району на Київщині.
Я бачила такі картини художниці: «Декоративні квіти», «Натюрморт з колосками та глечиком», «Квіти і калина», «В Богданівці на загреблі».
На кожній картині зображено чарівно-чудовий світ природи. Наприклад, картина «Натюрморт з колосками та глечиком» зображує на першому плані ліворуч глечик на камінці, праворуч — величезну гілку чайної троянди, з котрою переплітаються колоски.

Науковці, відтворюючи історію України, користуються інформацією з різних джерел: літописи, дослідження археологів, свідоцтва давніх мандрівників і торговців… І виходить, що з часів Володимира Великого ця історія, наче коралі й дукати на нитку, нанизує події на проблему офіційної релігії. Першим за ту нитку взявся князь Володимир; у пошуках ідеологічної основи майбутньої держави ві« встановив пріоритет загальнослов’янських богів перед душами предків. Яке ж намисто сплелося за тисячу років?
Другою перлиною стало православ’я — і вже візантійські ієрархи борються проти «бісівських танців». Католицтво Польщі й Литви: за шістсот років воно розійшлося із православ’ям не лише в питанні персоніфікації Святого Духа, і ніяка Унія не може виправити становища. Руїна: «латинщики» й «схизматики» завзято рубають одні одних, уніатів та іудеїв.

Слово «етика» часто асоціюється з мораллю, нудними повчаннями батьків, безглуздими обмеженнями, які накладають на себе люди, аби зіпсувати собі всі радощі життя «Етика спілкування» — вираз трохи кращий, хоча й від нього відгонить чимось нудотно-правильним, як думки маминих мазунчиків, які (мазунчики) вчаться тільки на «відмінно», не палять і не ходять на дискотеки
Однак усе не так просто. Етичність конкретної людини здається несуттєвою рисою характеру, доки на вас не впливають її вчинки. Якщо вам випадало колись бути в дитячому таборі при розподілі по палатах, то проблема гідних сусідів раптом поставала несподівано гостро. Якщо ви залежали від нечесних людей або тих, хто не додержує свого слова, то певен, що ви зрозумієте мене

"У будинку людського щастя дружба зводить стіни, а любов утворює купол". У цих словах К. Пруткова образно визначена роль дружби в людських стосунках.


Нині, коли час збігає надзвичайно швидко, коли ритм життя набуває шаленого темпу, коли не вистачає часу для спілкування, а телебачення подекуди замінює людське спілкування — чи актуальні питання глибоких, відданих дружніх взаємин? Чи не заміщуються ці відносини поверховими приятельськими, які засновуються на спільності справ і відпочинку?

Дружба ушляхетнює життя, її шанували та возвеличували мислителі давнини. Дружба, в оцінці Аристотеля, — найнеобхідніше для життя: адже ніхто не воліє жити без друзів, навіть якби він мав усі інші багатства. Далі він роз'яснював: "Дружба не тільки неоціненна, а й прекрасна — ми уславлюємо того, хто любить своїх друзів, мати багато друзів — це чудово, а деяким навіть здається, що бути хорошою людиною і другом — це одне й те саме".

Людству хочеться пісень.
Л. Мартинов

Ставити питання про те, що важливіше для людини: матеріальне начало або духовне, побут або життя душі — некоректно. Духовне життя нації завжди залежить від економіки. Ми, українці, не виняток. Духовне відродження українського народу тісно пов'язане з економічною і соціальною ситуацією в нашій країні. Коли йде зубожіння значної частини населення, здається, не варто і думати про високі матерії, про духовне життя. Але я не згодна з цією позицією.

Де згода в сімействі
Де мир, а не війна,
Щасливі ті люди,
блаженна сторона,
Їх Бог благословляє…

Слова цієї пісні знали і знають у нашій родині. Бо кожна сім’я як колись, так і тепер, хотіла б бути саме такою — Богом благословенною.
Людське життя має бути щасливим, крихке сімейне щастя складається з багатьох чинників і стосунків.
Чому сьогодні часто з’являється зневага дітей до батьків, відчуженість між ними? Чогось подібного раніше не було.

Є в Харкові торговельне підприємство, до якого приїздять за покупками з ба¬гатьох куточків України. Це — Барабашовський Торговельний Центр. Чого тут тільки нема! Поруч з вітчизняними товарами — продукція з різних країн світу. Обійти цей ринок за один день неможливо. Кажуть, що і тижня не вистачить. Таку гігантську площу займає Центр.

Я пишаюся, що тут працює моя мама. Вона, як зараз кажуть, реалізатор, опі¬кує цілий торговельний відділок. Вона торгує жіночим одягом. Мама може зробив ти будь-яку жінку ошатною і модною. Здавалося б, реалізатор — професія неромантична, але мама любить свою роботу. Більш того, вона людина творча. У мами гарний смак, і, коли приходить у відділок чергова покупателька, мама безпомил¬ково підкаже, що той пасуватиме, а що — ні.

Дорослі діти. Ми вже стоїмо на порозі самостійного життя. Скільки шляхів перед нами розстилається! Кожен із нас обере лише один, свій, і попрямує ним, поступово, але неминуче віддаляючись від свого дитинства. Як же хочеться кожному з нас швидше переступити цей поріг, відчути себе самостійним, дорослим, ні від кого незалежним. Як хочеться швидше розірвати цей зв'язок з усім дитячим, смішним. Скоріше б набути атрибутів дорослості. Життя закружляє нас у своєму шаленому танку. І не кожен зараз знає і розуміє, як захочеться нам, вже дорослим, солідним, повернутися хоча й подумки у теплі, сонячні дні дитинства, спогадами зігріти душу. Як говорив видатний художник Юрій Васнецов: "Я все ще живу тим, що запам'ятав і бачив у дитинстві".

Дорога моя ненько! Рідна Україно! Квітучий неповторний краю... Моє серце, душа, душа моя переповнюються великою Любов'ю до тебе, до твоїх безмежних лісів і степів, до унікальної неповторної архітектури, до народу, талановитого і щедрого, люб'язного й доброзичливого, добропорядного і чесного... Паралельно з любов'ю вживається в мені тривога. Чим вона викликана? Можливо, тим, що за політичними амбіціями наші «державні мужі» забули про свій люд?! А може, тим, що сьогодні втрачено ідеали, знизився рівень духовності, поваги до людини, зокрема старшого покоління?! Усе частіше на екранах телевізорів ми бачимо старенькі обличчя наших дідусів і бабусь, що захищали рідну землю в далекому 1941-1945 роках, відбудовували державу після страхітливих воєнних років, ставили її на ноги, бо безмежно бажали й дбали про своє майбутнє й життя своїх дітей...

Для того, щоб навчитися жити в злагоді з природою, треба відчувати себе частиною всього живого на Землі, тобто не завдавати шкоди тваринам (і домашнім, і тим, які зустрінуться на вулиці), не розводити вогнища у лісах, не смітити!
Щоб навчитися любити природу, треба розводити вдома рослини, дбати про них, вчасно поливати, пересаджувати, удобрювати. Після цього у людини не з’явиться бажання «зробити боляче» якійсь рослинці. Людина прагнутиме захищати рослини.
Наприклад, восени ми йдемо збирати гриби, не знаючи, як саме треба це робити. Не забудьте взяти із собою не тільки кошик чи торбинку, а ще й ніж. Гостре лезо потрібне нам для того, щоб обережно відокремити гриб від грибниці.