foto1
foto1
foto1
foto1
foto1

У центрі Стамбула на самому видному місці стоїть кам`яна стела-пам`ятник українській дівчині зі співучим ім’ям Роксолана. Він — не лише присвята винятковій дочці України, а й возвеличення палкої віри в красу життя, символ боротьби жінки за свою особистість та неповторність, за право бути щасливою.
Образу Роксолани присвятив свій роман і Павло Загребельний, який відповів на запитання, як і чому Роксолана, котра, здається, не зробила нічого виняткового чи надзвичайно’ видатного в історії людства, «не загубилася і не згубилася в вік титанів» епохи Відродження. Вона зуміла відстояти свою людську і жіночу гідність у суспільстві, де зробити це було практично неможливо.

Прочитати весь твір…

Кажуть, народ є живим, допоки живе його мова. «Мова — це кров, що оббігає тіло нації. Виточи кров — умре нація» (Ю. Дзерович). Тож від нас, нинішнього покоління молодих, залежить, чи не перерветься та золота нитка, що пов'язує покоління з поколінням. Саме від нас залежить, чи не будуть замулюватися криниці рідної мови. Хай біля наших криниць звучить інше слово — ми раді гостям, ми втамуємо їхню спрагу, адже українці — народ гостинний.

Та дбаймо про рідні криниці! Надзвичайна наша мова є таємницею. У ній усі тони й відтінки, усі переходи звуків від твердих до найніжніших, вони мелодійні, вишукані. Тому про чистоту їх треба дбати постійно.

Здавна відомо, що рідне слово, виплекане народом і родом, має таємничу здатність тримати людину в повноті її історичного й духовного буття.

Прочитати весь твір…

Уявімо, що сьогодні 31 грудня… Незабаром прийде Новий рік, і я допомагаю батькам готуватися до нього. Кухня, ялинка, прибирання кімнат — у цих клопотах непомітно минає день, і я вирішую трошки відпочити.
Прокинувшись, нічого не можу збагнути: за вікном досить світлий присмерк, хоч уже має бути вечір, у хаті немає нікого, крім великого пухнастого кота, який здається таким старим, що дихнеш на нього — і впаде. Дивно, але він дуже схожий на мого Барсика — крихітне кошеня, якого мені вчора подарували. Здивована, одягаюсь і виходжу на вулицю. Щось дивне коїться навколо: наче це й рідне місто, однак якесь зовсім не таке. Знайомі будинки, магазини, все навколо сяє новорічними гірляндами, десь грає музика, однак дивне відчуття не залишає мене.

Прочитати весь твір…

Я багато разів проходила і проїжджала повз пам'ятник Шевченку, але, на свій сором, нічого про нього не знала. Я сприймала цей пам'ятник як невід'ємну частину парку імені Шевченка, Сумської вулиці і всього міста, але навіть не уявляла, що він дорогий не тільки нашому місту.

І ось одного разу мені вдалося почути екскурсовода, що розповідав про пам'ятник канадським українцям, що приїхали до Харкова.

Подробнее...

Майже кожного ранку я прокидаюся в чудовому настрої, бо скоро вже йти до школи. Збиратися мені недовго — умитися, причесатися, одягтися швиденько, прибрати постіль та поснідати — ось я і готовий! Добре, що матуся привчила мене з вечора збирати портфель та готувати на стільці чистий одяг на завтра, це дуже економить час. Поки снідаю на кухні, поглядаю у вікно: там видно стежку, якою дітлахи поспішають до школи. Отже, й мені вже час іти. Цілую матусю та мерщій біжу за приятелями.
Школа вже чекає на нас. Не вірите? А от і правда. Інколи мені здається, що вона прокидається з приходом школярів, оживає, гуде, як вулик. Першими вітаються з нами величезні рослини у передпокої — неначе пальми на морському узбережжі.

Прочитати весь твір…

Зима в моєму місті не приносить радості нашому дворовому собаці кличкою Черниш. У нашому дворі кожний під'їзд опікає свою дворнягу. Наш — Черниша. Черниш — непоказний худий пес з довгим тонким хвостом, закрученим бубликом. Він весь чорний, без єдиної світлої плями. Особливо собака прив'язаний до тітки Раї, що живе на останньому поверсі. У неї немає своїх дітей, і всю любов вона віддає дворовим собакам. Черниш — її улюбленець. Однак любов тітки Раї не дуже виручає Черниша від зимових негод: холоднечі, вітру, снігу.

Подробнее...

Харків, я люблю тебе! Люблю, люблю! За що? Я не знаю... Напевно, за те, що ти є. Це так добре — те, що ти є. Зі своїми батьками я об'їздила пів-України. Мені сподобалися Київ, Львів, Дніпропетровськ... А тебе я просто люблю. Адже ти моє рідне місто! Хіба може бути в людини два рідних міста? Або три? Ні. Воно може бути тільки одне. І для мене це ти. Що ти кажеш? Ти не ідеальне? А яке ідеальне? І яка різниця, ідеальне ти чи ні? Ти просто моє місто.

Подробнее...

Духмяний аромат троянди неможливо відчути на відстані. Щоб почути його, треба підійти до квітки і нахилитися. Є і люди, яких можна зрозуміти, лише наблизившись до них. їх зустрінеш не в галасливій юрбі, не на зборах, а в колі друзів, у сім'ї або навіть наодинці. Не на словах, а в мовчанні, у доброму погляді, посмішці розкриється ця людина.

Що ж таке дружба? Це досить нелегке і водночас таке важливе запитання, яке час від часу ставить собі майже кожна людина. Існує дружба, приміром, між народами різних країн світу, однак буває і така, що поєднує назавжди людей. Де б ти не був, ти завжди відчуєш надійне плече друга, відчуєш його підтримку, допомогу. Найстрашніше в людському житті — втратити друга, якого ти знав і якому ти довіряв. І якщо твій друг раптом опиниться в біді, ти, не роздумуючи ні хвилини, прийдеш йому на допомогу.

Прочитати весь твір…

Правда це чи ні, але кажуть, що на характер людини впливає вулиця, на якій він виріс. Ті порядки, закони чи просто звичаї, які існують чи навіть в яких брав участь на вулиці, назавжди залишаються в твоєму серці і ще десь глибоко в підсвідомості. Це дуже легко і дуже складно пояснювати. Спробую пояснити, те що легше. Є вулиці авторитетні, є давні чи нові, є центральні чи периферійні. Мені здається, багато залежить навіть від того, чи ходить по вашій вулиці трамвай, тролейбус чи маршрутка. Це все впливає на нас, але в який спосіб — то навряд слід пояснювати. А чи варто? Нехай все залишиться такою собі романтичною таємницею у наших душах.

Прочитати весь твір…

Я "люблю" хворіти. У такі дні я залишаюся вдома, біля мене клопоче бабуся. Мама з татом на роботі, про стан мого здоров'я дізнаються по мобільному телефону. Дідусь мій, як і бабуся, на пенсії, але продовжує працювати. Він — кандидат наук, читає лекції в університеті майбутнім архітекторам. Бабуся займається домашнім господарством, а раніше вона працювала вихователем у дитячому садочку. І зараз її часто запрошують провести консультації, і вона ділиться своїм досвідом з молоддю. Тому в моєму вихованні бере активну участь. Професія педагога, можна сказати, у нас сімейна. Мама працює вчителем початкових класів, а батько викладає фізику в технікумі.

Прочитати весь твір…

Copyright © 2018 Сочинения, рефераты, твори, русский язык, українська мова, литература Rights Reserved.