foto1
foto1
foto1
foto1
foto1

Мабуть, у кожного з нас бувають у житті важкі моменти. З другом посварився, з батьками не можеш знайти спільну мову, у школі не все гаразд і, взагалі, життя іде шкереберть. Буває... У такі хвилини, щоб заспокоїтись, хтось слухає музику, хтось вже вкотре дивиться улюблений фільм чи хапається за книжку, щоб хоч якось відволіктись від тяжких думок. Можна, звичайно, і валер'янових крапель собі накапати... Я ж намагаюся побути на природі: іду в парк, їду на річку чи в ліс.

Немає нічого прекраснішого за прогулянку осіннім парком. Ідеш собі, шурхотиш опалим листям, тиша навкруги... Той шелест огортає душу, заспокоює. Зупиняюся. Наче все завмерло. Та ні. Ось вітер гойднув дерева, і вони, наче руки, простягли одне до одного гілки.

Прочитати весь твір…

Яка ж все-таки незбагненна річ — життя. Скільки дивовижних зустрічей та фантастичних відкриттів готує воно для нас саме в той час, коли найменше на них очікуємо. У цьому я ще раз переконалася, коли на вихідні поїхала до бабусі у село. День як день. Пізня осінь. Роботи особливої по господарству немає: врожай зібрано. За вікном плаче дощ, рвучкий вітер силиться зірвати з дерева останнє листя. Сиджу у "Контакті"...

До кімнати заходить бабуся: "Я тут до приятельки зібралася. Занедужала вона, серце прихопило. Треба б провідати. Ходімо зі мною. І мені веселіше буде, і тобі розвага". "Яка вже там мені розвага", — думаю. Проте збираюся, щоб не засмутити бабусю.

Подробнее...

Микола Петрович Кримов - росіянин художник-пейзажист. Його зачаровувала непомітна краса рідної російської природи. Особливо він любив сніг, мороз, спокійну величавість зими. Хоча картина називається "Зимовий вечір", але вона дуже світла, видимо, вечір тільки починається. Напевно, тому небо, що займає більшу частину картини, яскраво-зеленого кольору. Погодитеся, зелений захід доводиться побачити нечасто. А найбільше на картині снігу. Схоже, що зима дуже сніжна й замети високі. Дивно, які кольори використовує художник, щоб зобразити білий сніг. Це й сірий, і синій, і голубой, і білі-білу-біле-біла-чисто^-білий на дахах. Ці різні кольори передають відчуття морозу, холоду й чистоти снігу, що вкриває всю землю.

Картина Кримова "Зимовий вечір" - це пейзаж, але на ньому не просто зображена природа й гарний вид. Це пейзаж із присутністю людей, їхніх жител, а тому від нього віє особливим теплом. На середньому плані ми бачимо тонку стежку, протоптану в заметах, по якому йде низка людей.

Прочитати весь твір…

Молодість — прекрасна пора в житті людини. Негаразди сприймаються легко, дорослі проблеми ще не хвилюють, бо вирішують їх саме батьки. Помилки можна виправити, бо попереду — ціле життя.

Отже, молодість — безтурботна пора? Категорично не погоджуюсь з цією думкою. Молодість — це своєрідний трампліну майбутнє. Яким ти себе підготуєш до дорослого життя? Добре, якщо молода людина не забуває про навчання, постійний розвиток, цікаві розваги. Бо вона дійсно отримує насолоду від життя. Якщо проводить час із користю для здоров'я, займається спортом, то збереже силу та енергію до глибокої старості.

Прочитати весь твір…

Багато років тому англійський філософ Джон Локк, говорячи про почуття міри, прищеплене ще з дитинства, твердив, що в погано вихованої людини сміливість обертається грубістю, простота — неотесаністю, добродушність — улесливістю.
Ввічливість — найголовніша складова нашого життя. Це основа, на якій будується майже все: стосунки між людьми, їх ставлення до тебе. Ти живеш серед людей. Придивися уважно, що відбувається навколо тебе: усі навколо працюють, відпочивають, досягають мети.
Одні не знають, для чого живуть, інші все роблять в ім’я благородної мети. Люди виражають себе. Кожен виражає себе по-своєму: у своїх переконаннях, у відчутті добра і зла, радості і смутку. Для того, щоб бути ввічливим, треба вміти вислухати співбесідника.

Прочитати весь твір…

Харків, я люблю тебе! Люблю, люблю! За що? Я не знаю... Напевно, за те, що ти є. Це так добре — те, що ти є. Зі своїми батьками я об'їздила пів-України. Мені сподобалися Київ, Львів, Дніпропетровськ... А тебе я просто люблю. Адже ти моє рідне місто! Хіба може бути в людини два рідних міста? Або три? Ні. Воно може бути тільки одне. І для мене це ти. Що ти кажеш? Ти не ідеальне? А яке ідеальне? І яка різниця, ідеальне ти чи ні? Ти просто моє місто.

Подробнее...

Що таке сімейна реліквія? Це річ, свято збережена як пам'ять про минуле. Такою реліквією став для нашої родини звичайний учнівський альбом для малювання. Тільки в ньому замість малюнків були записані спогади татових і маминих батьків — моїх дідусів і бабусь — про наших дідів-прадідів. Вийшла рукописна історія роду. Виявилося, що в нашому роді був візкових справ майстер.

Подробнее...

Минулися часи нищення української культури та її духовності — віри, відходять у небуття комуністичні ідеологи, що всю націю хотіли зробити атеїстами, зникли в небуття палкі прихильники хутірської культури, а відтак і обмеженого мислення. Нині ми впевненим кроком простуємо до цивілізованого європейського світу, більш відкритим поглядом дивимося довкола й помічаємо, що всі ми найперше — люди, і оточують нас теж люди, які інколи розмовляють не твоєю мовою, сповідують не твою релігію, але з повагою ставляться до тебе й не перешкоджають тобі розмовляти рідною мовою, сповідувати свою релігію. Це є ознака цивілізованого світу. Але ці ознаки мають бути і в рідній хаті (в Україні).

Прочитати весь твір…

Улітку, коли настають шкільні канікули, я завжди кудись їду: чи в село до родичів, чи з батьками на море, одного разу їздив до Москви на цілих три тижні. Завжди повертаюся в чудовому настрої, завжди вражень і спогадів так багато, що я півроку ділюся ними з друзями.

Але в мене є мрія: я часто бачу уві сні, що я в Італії. Навіть не в Італії, а у Венеції. Я подивився кілька фільмів, де показували це місто на воді, де вулицями (які ж вони вулиці?) не ходять або їздять у звичайному транспорті, а плавають у спеціальних човнах — гондолах.

Подробнее...

Правда це чи ні, але кажуть, що на характер людини впливає вулиця, на якій він виріс. Ті порядки, закони чи просто звичаї, які існують чи навіть в яких брав участь на вулиці, назавжди залишаються в твоєму серці і ще десь глибоко в підсвідомості. Це дуже легко і дуже складно пояснювати. Спробую пояснити, те що легше. Є вулиці авторитетні, є давні чи нові, є центральні чи периферійні. Мені здається, багато залежить навіть від того, чи ходить по вашій вулиці трамвай, тролейбус чи маршрутка. Це все впливає на нас, але в який спосіб — то навряд слід пояснювати. А чи варто? Нехай все залишиться такою собі романтичною таємницею у наших душах.

Прочитати весь твір…