У різних життєвих ситуаціях людина поводиться по-різному, але кожен із нас має пам’ятати, що своєю поведінкою ми показуємо світові, хто ми такі і чого варті.
Часто люди намагаються приховати своє справжнє обличчя, говорять хороші, приємні слова, а чинять підступно.
У нашому класі навчаються два хлопчики, Ігор і Денис, які дружили ще із салочка. Вони разом ходили до школи, багато років сиділи за однією партою, ділилися підручниками.
Кожна країна має свої символи. Символом Франції стала Ейфелева вежа, Росії — Московський Кремль, Канади — клен, Лівії — кедр, Австралії — кенгуру. Символами моєї Батьківщини стали верба й калина, адже в народі кажуть: «Без верби і калини нема України». Вони оспівуються в народних піснях, до цих символів звертаються українські поети і письменники.
З давніх-давен калина вважається символом дівочої краси. Яскравими кетягами цієї рослини українці прикрашали свої хати, дівчата вплітали їх у весільні вінки.
Кажуть, що більшість англійців знають свій родовід ледь не до сьомого коліна. Вони бережуть пам’ять про своїх далеких предків, знають історію свого роду і передають її дітям, щоб ті пам’ятали, чиї вони нащадки.
На жаль, я знаю свій родовід не далі четвертого коліна. Мої прадіди і діди були чесними, порядними, роботящими людьми. Один із них, Дмитро Михайлович, народився 1923 року в селищі Золочів, що на Харківщині, у простій селянській родині.
Дитинство... Скільки незабутніх років ми проводимо у школі! Школа — наш
другий дім. І кожен з нас мріє, щоб у цьому домі було тепло і затишно, надійно і спокійно. Цей затишок у школі створюють учні, вчителі, інші працівники.
Я люблю свою школу. Люблю слухати вранці спів дзвоника, який скликає учнів на урок до світлих просторих класних кімнат.
Люблю перерви, на яких можна пограти в м'яча, збігати до їдальні. Ох, ця їдальня! А які там смачні страви!
Тривалий час моя родина жила в невеликій квартирі, в якій усім нам було дуже тісно. Бабуся називала наше помешкання «рукавичкою», у якій повно людей бабуся з дідусем, мама з татом, я і молодша сестричка. Ми з Ганнусею мали спільну кімнату, а наше ліжко було двоповерховим. Щовечора мені доводилося проганяти сестричку зі свого верхнього місця, а вона нізащо не хотіла мене слухатися. Не раз Ганнуся розкидала мої підручники, розмальовувала зошити, ламала машинки, які я колекціоную.
Як це не дивно, але вихідні і святкові Дні проминають дуже швидко. За вікном абсолютна темрява. Дідусь тихесенько підкрадається і будить мене, бо будильник мене не розбудив. Так не хочеться покидати ліжко, так не хочеться розплющувати очі, ще б трішечки поспати. Але треба вставати. Я іду до ванної кімнати.
Холодна вода та фізичні вправи надають мені бадьорості. А на кухні вже дідусь чекає із сніданком. Щось ковтаю, не розбираючи смаку, бо вже час виходити.
Почався навчальний рік. Разом з цим почалися і польові роботи — збір урожаю не тільки на колгоспних полях, а й на присадибних ділянках. Багато людей уже вправилися біля городу. Дітвора мала час погуляти на вулиці, сходити на рибалку.
Але одного разу ми поверталися з рибалки, йшли дорогою повз городи. Анатолій звернув нашу увагу на те, що лише на городі Олексія не викопана картопля. Олексій учився з нами, але нічого нікому не говорив. Та ми всі помітили, що він сумний, не гуляє з нами, поспішає додому після уроків. Ми не придавали цьому ніякого значення. А від мами Анатолій та Данило чули, що Олексієва мама хвора, лежить у лікарні, батько у відрядженні, повернеться не скоро.
Помешкання добрих і щиросердних людей завжди видно здалеку. Там буяють зеленим листям і яскравим квітом рослини. Вони можуть радувати наш зір у невеликому палісаднику, в прилаштованому на балконі ящику чи просто на підвіконні. Малесенькі незабудки і витончені троянди однаково привабливі. Щедро нам дарують свій аромат біленькі скромні квіти жасмину і розкішні півонії. Кожна квітка — це окраса нашого життя.
Той, хто любить квіти, піклується про них, знає, що у рослин також є душа. Вони дуже чутливі і вміють віддано любити людину, яка не шкодує праці і часу, щоб за ними доглядати.
Це було одного разу, коли моя мама зранку поїхала в село допомогти бабусі. Я ж, бажаючи, щоб мама по приїзді додому відпочила, вирішив сам приготувати обід. Добре вимивши руки, закотив рукава сорочки, щоб не заважали, підв'язався маминим фартухом. Неслухняний чубчик сховав під хустку, бо мама завжди казала: «Світити волоссям під час обіду не можна».
Спершу я хотів приготувати тільки локшину. Налив у каструлю молока, одразу ж поклав локшину, прикрив посудину, щоб вариво швидше готувалося. Тоді надумав зварити ще й овочевий суп.
Я ще навчаюсь у школі, але вже не раз і не два запитував себе: ким бути? І я вирішив у майбутньому стати провідником пасажирських вагонів, як і мій тато.
Від нього я дізнався, що це одна з найбільш масових професій на залізничному транспорті. Перед відправкою в рейс провідник приймає вагон, інвентар, постільну білизну. Забезпечує посадку і висадку пасажирів, правильно розміщує їх у вагоні, створює необхідні для зручного проїзду умови: порядок і чистоту у вагоні, нормальний температурний режим, вентиляцію повітря.