Місто Київ — столиця України. Київ з любов'ю називають і красивим містом, і давнім, і сучасним, і величним. Як відомо, особливо чарівним Київ буває весною, коли буйна зелень уривається у місто. Усі знають Київ як місто квітучих каштанів. Весною на очах у киян наливаються, ростуть та цвітуть трави й квітки. Кияни замиловуються та пишаються своїми парками й бульварами. І хто хоч раз побуває у Києві, той з великою любов'ю згадує про це місто, хоче ще приїхати до нього.
Мене завжди приваблювала українська мова, пробуджуючи в моїй душі любов до цієї землі. Справді, українське мовлення дуже схоже на пісню. Мабуть, тому існує дуже багато пісень на українській мові. А як гарно співала мені бабуся колискові, коли я була маленькою! Кожне її слово бриніло в моїй душі, відносило у казковий світ мрії.
Батьківщина... Для кожного у цьому слові свій зміст. Для одних — це вся країна, для других — рідне місто чи селище, в якому народився і виріс, для третіх — не більше і не менше, як батьківське подвір'я. Наповнення цього слова залежить і від епохи, в яку народився і в якій відбулося усвідомлення себе в контексті країни.
Мій тато-завзятий рибалка! Він їздить на річку з вудочками по неділях в будь-яку пору року. Але сумує, що ми з мамою не завжди їдемо з ним.
І от якось влітку ми всією сім'єю поїхали на рибалку. Поки ми з татом розбирали снасті, мама збирала поблизу хворост для вогнища-тато ж обіцяв юшку! Поки тато розставив вудки, ми з мамою розвели вогнище біля річки на галявині.
Навкруги було дуже гарно, бо світанок вже відступив, відводячи за собою туман, а поплавці мирно погойдувалися на воді, не провіщаючи ніякого клювання. Тоді я трохи занудьгував і пішов до вогнища.
Типовим символом українців, їхнього життя, побуту є українська хата. Здавна українці з великою увагою ставилися до свого житла. Хата ставилася не абиде, а в певному місці, яке ретельно обиралося майбутніми господарями хати. Будували хати з різного матеріалу. У деяких регіонах України стіни були плетені, які потім обмазувалися глиною і білилися. А в Центральній Україні стіни зводили із саману. Це така суміш глини із соломою.
У всі часи народ дуже любив свята. Але з якоюсь особливою надією, трепетом і любов'ю люди чекали Великдень. Саме у ці дні починається справжня весна, з її буйними фарбами і пахощами.
До цього свята у всіх будинках бабусі і мами печуть паски, роблять сирні паски і фарбують яйця. З дитинства я завжди чекаю з нетерпінням Різдво і Великдень, як найголовніші, більші свята.
Мені подобається спостерігати, як народжується свято, як печуть паски. Ароматні, рум'яні, незвичайно смачні і такі, що зачаровують своєю красою.
Улюблених справ у мене дуже багато. Я іноді замислююся: невже життя буває не цікавим? Ніколи б не повірив, якби не приклад з мого життя. У мене є знайомий Юра, у якого постійно поганий настрій, а улюблена його фраза — «Ох, як же нудно!». Я думаю, що це все через його безбарвне життя, яке складається із відвідування школи і повернення додому.
У мене все навпаки. Я просто не маю часу сумувати.
Прихід весни в Україні пов'язаний з цілою низкою цікавих народних обрядів. Першою зустріччю весни можна назвати Стрітення, яке святкується 15 лютого. У народі кажуть, що у цей день весна з зимою зустрічається. Зима — це стара баба, а весна — молода дівчина. Вони сперечаються. Хто кого переможе в суперечці, той і пануватиме. Уважно люди в цей день слідкують за погодою, бо вона віщує прихід весни. Якщо після обіду потепліє, то перемогла весна. Якщо погода видасться холодною, то зима ще довго простоїть, протримаються холоди. Вважається, що на Стрітення грім просипається, тому в народі це свято іноді називають Громицями.
Нашому селу літ триста п'ятдесят, різні версії є про його назву.
Що чумаки возили сіль із Криму й заїжджали часто у корчму. І що перший переселенець дав назву свою. Що княгиня Софія Кантими-рівна правила нашим селом. Мала маєток, Роганку-річку, а в ній карасі, і лини, й окуні. І церква теж була. І люди добрі, прості, роботящі, умілі та тямущі. І пісня сходила із уст сама.
Мала Рогань, так звуть моє село, зручно примостилося біля швидкоплинної річки, затіненої верболозами.
Портфель — великий мій друг і працьовитий помічник. Правда, у вихідні і на канікулах він вилежується в моїй кімнаті, та в робочі дні він завжди зі мною.
Як тільки кінчається літо, з першого вересня портфель сідає мені на плечі чи бере за руку і веде в школу. Щоб було легше вчитися, мій вірний товариш тримає в собі підручники, зошити, пенал з потрібним начинням. Олівці, ручки, лінійки, циркуль, точилки, гумки мучаться в темноті і тісноті, зате вони не губляться і не ламаються.