Швидко летять роки. Здається, зовсім недавно ми, першокласники, з букетами квітів переступили поріг свого 1 «А» — і вже 8-й клас. Добре запам'ятався ще один день шкільного життя. Ошатні й урочисті, ми зібралися в прикрашеній залі. Але чому крізь посмішки пробивається смуток? В очах мам і бабусь, що прийшли на свято, сльози: закінчений третій клас, і ми розстаємося з першою вчителькою — Ларисою Алімівною Білецькою.
У центрі Стамбула на самому видному місці стоїть кам`яна стела-пам`ятник українській дівчині зі співучим ім’ям Роксолана. Він — не лише присвята винятковій дочці України, а й возвеличення палкої віри в красу життя, символ боротьби жінки за свою особистість та неповторність, за право бути щасливою.
Образу Роксолани присвятив свій роман і Павло Загребельний, який відповів на запитання, як і чому Роксолана, котра, здається, не зробила нічого виняткового чи надзвичайно’ видатного в історії людства, «не загубилася і не згубилася в вік титанів» епохи Відродження. Вона зуміла відстояти свою людську і жіночу гідність у суспільстві, де зробити це було практично неможливо.
Своєрідним символом України є лелека. У народі говорять: двір, де є гніздо лелеки, вважається щасливим, село, де є хоч одне гніздо лелеки, обходять стороною великі хмари з бурею.
Існує легенда про цього незвичайного птаха. Колись давно люди знайшли лелеку з поламаними крилами, вилікували. Птах хоч і одужав, але літати вже не міг, тому і жив серед людей.
Якось на селі трапилася велика пожежа. Лелека, рятуючи від вогню малих дітей господаря, обпік свої довгі ноги, забруднив сажою крила.
Ось тому лелека має червоний ніс, довгі червоні ноги і чорні кінці крил.
Кожну державу формує народ, який живе на її теренах і творить національну культуру. Саме на підмурівку національної свідомості громадян будується країна, що посідає гідне місце серед інших країн і впливає на події у світі. Отже, держава – це передусім її народ, а свідомість народу є свідомістю його держави.
Про стійкість і непереможність українського народу свідчить історія його опору окупантам і створення незалежної держави. У найскрутніші для України часи, коли, здавалося, останні надії було втрачено, на захист співгромадян піднімалися творча інтелігенція, науковці, громадські діячі.
Після шкільних років ми станемо на порозі самостійного життя. Настане час визначити свої уподобання й обрати одну з доріг, на якій би можна було б якнайповніше себе реалізувати.
Нелегко обирати фах. На сьогодні налічується близько чотирьох тисяч різноманітних професій. А треба обрати ту, яка приносила б людині задоволення від праці і користь людям.
Я б хотіла присвятити своє життя людям: хочу стати лікарем. Чому? Тому що найбільше диво і найдорожчий скарб у світі — це життя людини. Оберігати здоров'я і життя людей — найблагородніша справа.
Якщо є поняття «справжня краса», отже, існує і удавана, штучна, далека від істини. Чи одне і те саме ми розуміємо, коли говоримо: «Яка красива дівчина!» і «Яка красива людина!»?
Перше, що спало на думку; коли задумався про справжню красу людини, — це Елен і Наташа, якими їх побачив на балу Андрій Волконський. «її [Наташині] оголені шия і руки були худі і некрасиві в порівнянні з плечима Елен».
Зима: холодно, мороз, а однаково дуже хочеться на вулицю. Узимку там їсти чим зайнятися - санки, лижі, ковзани. Недарма зараз так популярні зимові види спорту - їх люблять майже все. Чудово, що прямо серед зими є канікули, можна, прокинувшись із ранку, вистачати ковзани й бігти на найближчу ковзанку. Якщо зима сувора, холодна, то невеликі озера й річки промерзають до самого дна. Але тут потрібно бути острожним і переконатися, що лід дійсно товст і надійний, перш ніж ступати на нього. Краще залити ковзанка в себе у дворі
Якщо снігу багато, те хоча б раз за канікули варто вибратися в ліс. Звичайно ж, найкраще на лижах і великій компанії. А в рюкзак покласти термос із гарячим чаєм - у зимовому поході це придасться. Ліс здалеку здається чорним, особливо на тлі білого снігу, - і безжиттєвим. Але це не так, навіть узимку ліс зовсім не безжиттєвий. І птаха в лісі є. І сліди звірів можна побачити, якщо бути уважним. У цю пору твариною доводиться туго: нелегко добути корм з-під снігу.
На лісовій галявині красується ніжна квітка конвалія. її яскраво-білі порцелянові дзвіночки приваблюють своєю мініатюрністю і незвичайною правильністю форм. Струнке зелене стебельце поступово тоншає на верхівці. Скромні дзвіночки наче співають величальну пісню приходу найкращої пори року — весни, яка несе на своїх крилах надію, щастя, чистоту почуттів.
За однією з легенд, конвалія виникла від сміху лісової дівчини Мавки, яка вперше відчула хвилююче почуття кохання. Тому квітка вважається провісницею щирих почуттів, радості й любові.
Майже кожного ранку я прокидаюся в чудовому настрої, бо скоро вже йти до школи. Збиратися мені недовго — умитися, причесатися, одягтися швиденько, прибрати постіль та поснідати — ось я і готовий! Добре, що матуся привчила мене з вечора збирати портфель та готувати на стільці чистий одяг на завтра, це дуже економить час. Поки снідаю на кухні, поглядаю у вікно: там видно стежку, якою дітлахи поспішають до школи. Отже, й мені вже час іти. Цілую матусю та мерщій біжу за приятелями.
Школа вже чекає на нас. Не вірите? А от і правда. Інколи мені здається, що вона прокидається з приходом школярів, оживає, гуде, як вулик. Першими вітаються з нами величезні рослини у передпокої — неначе пальми на морському узбережжі.
Микола Петрович Кримов - росіянин художник-пейзажист. Його зачаровувала непомітна краса рідної російської природи. Особливо він любив сніг, мороз, спокійну величавість зими. Хоча картина називається "Зимовий вечір", але вона дуже світла, видимо, вечір тільки починається. Напевно, тому небо, що займає більшу частину картини, яскраво-зеленого кольору. Погодитеся, зелений захід доводиться побачити нечасто. А найбільше на картині снігу. Схоже, що зима дуже сніжна й замети високі. Дивно, які кольори використовує художник, щоб зобразити білий сніг. Це й сірий, і синій, і голубой, і білі-білу-біле-біла-чисто^-білий на дахах. Ці різні кольори передають відчуття морозу, холоду й чистоти снігу, що вкриває всю землю.
Картина Кримова "Зимовий вечір" - це пейзаж, але на ньому не просто зображена природа й гарний вид. Це пейзаж із присутністю людей, їхніх жител, а тому від нього віє особливим теплом. На середньому плані ми бачимо тонку стежку, протоптану в заметах, по якому йде низка людей.