Напевне, в Україні не знайдеться жодної людини, яка у своєму житті хоча б раз не перегорнула сторінок «Кобзаря» Тараса Шевченка. Творчість цього поета можна не любити, можна критикувати, можна ставитися до неї із великою любов’ю… У будь-якому випадку байдужим вона не залишає нікого. У чому ж феномен нашого великого митця? Чому і сьогодні, майже через півтора століття після його смерті, твори, написані Великим Кобзарем, хвилюють, навчають, тривожать душі? Син кріпака, сирота змалку, талановитий юнак, що не має змоги розвинути свій талант художника… Про ці факти з життя Тараса Григоровича ми знаємо давно. Повторюємо їх як завчену раз і назавжди інформацію, анітрохи не замислюючись над їх справжньою сутністю: яку ж силу духу слід мати, щоб у таких замовах не зламатися, не збайдужіти душею, не зчерствіти серцем, а все Думати і піклуватися про свій народ?

Кожна людина на землі прагне, щоб її сім’я мала гарне життя, щоб у родині був мир, спокій та злагода. А для цього, на мою думку, треба, щоб кожен член родини усвідомлював свої обов’язки перед близькими та намагався старанно їх виконувати.
У нашому домі я маю декілька таких обов’язків.
Я допомагаю своїм батькам у догляді за моїм молодшим братиком Миколою. Йому чотири роки. Я граюся з ним, читаю йому книжки. Вранці допомагаю мамі збирати його до дитячого садка, а інколи ввечері забираю його звідти.

Думаю, що недарма мову називають душею народу. Як і всяку душу, її треба вміти зберегти чистою і красивою. І вона, як і душа, тільки одна, одна для кожної нації. Хто ж винний у тому, що велика частина населення України розмовляє російською мовою? Хто винний у тому, що дотепер українська мова на вулицях нашого міста сприймається оточуючими як щось надзвичайне? І чи потрібно шукати винних?

«До нас у школу їде цирк!» — оголосила вчителька. «А що, і звірів привезуть?» — запитав хтось із дівчаток. «Ні, звірів не буде, — посміхнулася Ольга Іванівна. — Будуть акробати, клоун і навіть фокусник». Ми з нетерпінням чекали виступу циркових артистів, адже всі — і дорослі, і діти — люблять цирк. Нам дуже сподобалися жонглери й акробати. А клоун, як нам здалося, був не в настрої. Склалося враження, начебто в нього болить зуб. Але все рівно, ми аплодували від душі.

Багато років тому англійський філософ Джон Локк, говорячи про почуття міри, прищеплене ще з дитинства, твердив, що в погано вихованої людини сміливість обертається грубістю, простота — неотесаністю, добродушність — улесливістю.
Ввічливість — найголовніша складова нашого життя. Це основа, на якій будується майже все: стосунки між людьми, їх ставлення до тебе. Ти живеш серед людей. Придивися уважно, що відбувається навколо тебе: усі навколо працюють, відпочивають, досягають мети.
Одні не знають, для чого живуть, інші все роблять в ім’я благородної мети. Люди виражають себе. Кожен виражає себе по-своєму: у своїх переконаннях, у відчутті добра і зла, радості і смутку. Для того, щоб бути ввічливим, треба вміти вислухати співбесідника.

Молодість — прекрасна пора в житті людини. Негаразди сприймаються легко, дорослі проблеми ще не хвилюють, бо вирішують їх саме батьки. Помилки можна виправити, бо попереду — ціле життя.

Отже, молодість — безтурботна пора? Категорично не погоджуюсь з цією думкою. Молодість — це своєрідний трампліну майбутнє. Яким ти себе підготуєш до дорослого життя? Добре, якщо молода людина не забуває про навчання, постійний розвиток, цікаві розваги. Бо вона дійсно отримує насолоду від життя. Якщо проводить час із користю для здоров'я, займається спортом, то збереже силу та енергію до глибокої старості.

Я часто аналізую вчинки моїх однолітків. їхні дії нерідко ображають. Наприклад, пригадую недавній випадок, коли мій однокласник кинув петарду, яку під¬палив, під ноги дівчини. Це був у нього такий жарт. Альона дивом не постраждала — вона встигла відскочити на безпечну відстань і почула регіт. Здавалося, хлопці мали б осудити хулігана, а виходить, вони його підтримали. І тільки ви¬падковий перехожий зробив хлопцю зауваження, попередивши, що не варто гра¬ти петардами і що ігри з петардами закінчуються майже завжди травмами, іноді страшними. Це я навів приклад поганого вчинку. А є серед моїх однолітків хлопчики та дівчатка, які роблять добро, люблять прекрасне і не соромляться показа¬ти, на що вони здатні.

Україна з давніх часів була європейською країною. Лише приєднання до Росії сповільнило на 300 років цей поступ європейської інтеграції. Тому уявляючи майбутнє України, треба добре вивчити її минуле, оскільки часто відповіді на якісь складні нинішні питання лежать у витоках минувшини.

Мрії завжди красиві. Їх по-різному уявляють і здійснюють люди. Художники — у полотнах, де світанок, де багато неба й барв. Композитори — в океані красивої музики. Письменники — у буянні слова. Скульптори — у витончених формах, які відбивають порухи душі. Мрія хліборобська — в буянні хлібів. Чим вище злітаєш у мріях, тим більше притягає вона людей і стає ніби ближчою. Мрія — стосила. Бо помножена на тисячі мрій. А отже, невмируща. А отже, всепереможна.

Минулися часи нищення української культури та її духовності — віри, відходять у небуття комуністичні ідеологи, що всю націю хотіли зробити атеїстами, зникли в небуття палкі прихильники хутірської культури, а відтак і обмеженого мислення. Нині ми впевненим кроком простуємо до цивілізованого європейського світу, більш відкритим поглядом дивимося довкола й помічаємо, що всі ми найперше — люди, і оточують нас теж люди, які інколи розмовляють не твоєю мовою, сповідують не твою релігію, але з повагою ставляться до тебе й не перешкоджають тобі розмовляти рідною мовою, сповідувати свою релігію. Це є ознака цивілізованого світу. Але ці ознаки мають бути і в рідній хаті (в Україні).

Яка ж все-таки незбагненна річ — життя. Скільки дивовижних зустрічей та фантастичних відкриттів готує воно для нас саме в той час, коли найменше на них очікуємо. У цьому я ще раз переконалася, коли на вихідні поїхала до бабусі у село. День як день. Пізня осінь. Роботи особливої по господарству немає: врожай зібрано. За вікном плаче дощ, рвучкий вітер силиться зірвати з дерева останнє листя. Сиджу у "Контакті"...

До кімнати заходить бабуся: "Я тут до приятельки зібралася. Занедужала вона, серце прихопило. Треба б провідати. Ходімо зі мною. І мені веселіше буде, і тобі розвага". "Яка вже там мені розвага", — думаю. Проте збираюся, щоб не засмутити бабусю.