Харків, я люблю тебе! Люблю, люблю! За що? Я не знаю... Напевно, за те, що ти є. Це так добре — те, що ти є. Зі своїми батьками я об'їздила пів-України. Мені сподобалися Київ, Львів, Дніпропетровськ... А тебе я просто люблю. Адже ти моє рідне місто! Хіба може бути в людини два рідних міста? Або три? Ні. Воно може бути тільки одне. І для мене це ти. Що ти кажеш? Ти не ідеальне? А яке ідеальне? І яка різниця, ідеальне ти чи ні? Ти просто моє місто.

Що таке сімейна реліквія? Це річ, свято збережена як пам'ять про минуле. Такою реліквією став для нашої родини звичайний учнівський альбом для малювання. Тільки в ньому замість малюнків були записані спогади татових і маминих батьків — моїх дідусів і бабусь — про наших дідів-прадідів. Вийшла рукописна історія роду. Виявилося, що в нашому роді був візкових справ майстер.

Правда це чи ні, але кажуть, що на характер людини впливає вулиця, на якій він виріс. Ті порядки, закони чи просто звичаї, які існують чи навіть в яких брав участь на вулиці, назавжди залишаються в твоєму серці і ще десь глибоко в підсвідомості. Це дуже легко і дуже складно пояснювати. Спробую пояснити, те що легше. Є вулиці авторитетні, є давні чи нові, є центральні чи периферійні. Мені здається, багато залежить навіть від того, чи ходить по вашій вулиці трамвай, тролейбус чи маршрутка. Це все впливає на нас, але в який спосіб — то навряд слід пояснювати. А чи варто? Нехай все залишиться такою собі романтичною таємницею у наших душах.

Є в мене улюблена іграшка. Це тигреня. Його подарувала мені моя подруга на день народження. Тигреня це незвичайне — воно біле! Усе інше, як у справжнього тигреняти, лише шкурка — біла. Носик рожевий із чорними цятками, вуса також білі, а оченята чорні і якісь наче трохи сумні. Мордочка в тигреняти поцяткована чорними плямочками. Вушка зовні чорні, а зсередини — біленькі, настовбурчені — мабуть, тигреня до чогось прислухається. Уся шкурка посмугована чорними смужками — справжній тигр, тільки уссурійський (це так моя мама сказала).

На наших вулицях часто можна бачити оголошення про пропажу домашніх тварин. Хазяї шукають їх і через газети, і за допомогою телебачення, повідомляючи плинним рядком про своє нещастя. Як правило, шукають породистих собак, улюбленців родини, і відповідно оголошення дають від імені родини.

Але чи зустрічалося вам оголошення про пропажу собаки, написане від імені мешканців цілого багатоповерхового будинку?

Завтра в мене день народження — моє найулюбленіше свято! Я з нетерпінням чекав його цілий рік. Зазвичай мої батьки дарували мені щось цікаве: конструк¬тор, книжку з казками і яскравими малюнками, а одного разу подарували... мас¬карадний новорічний костюм. Я на свято Нового року був котом Базиліо! Кумед¬ний я мав вигляд! А як весело було!

Та вже давно я мрію про зовсім інше. Мені дуже хочеться... друга. Ні, товариш у мене є — це Богдан з мого класу. А я мрію про кошеня або цуцика. Але мама з татом щоразу мені казали: "Ти ще малий. Це ж скільки клопоту — і погодува¬ти, і погуляти з ним, і прибрати". Я понуро зітхав... А, може, наступного разу?..

Кожен, хто народжується, претендує на щасливу долю. Але чому одні її мають, а інших вона вперто обминає? Що таке щастя? Як його знайти? «Більшість людей щасливі настільки, наскільки вони вирішили бути щасливими» (А. Лінкольн). Поглядів на це багато, та врешті кожен це з'ясовує сам для себе.

Кажуть: «Щасливими не народжуються, ними стають». І вирішальну роль у цьому відіграє сім'я. Народна мудрість стверджує: «З родини йде життя людини», «Без сім'ї нема щастя на землі», «Де в сім'ї лад, там без вад», «В сім'ї наймолодше — найсолодше», «Сім'я без Бога — убога», «Сім'я — не церква, а люди — не ангели, усяко буває».

Кожний з нас є невід'ємною частиною природи. Нам подобатися спостерігати за першою капеллю, що передвіщає початок весни за першим снігом, що перетворює місто в білу казку за осіннім листопадом, що встеляє землю золотим килимом. Однак всі частіше ми забуваємо, що вся ця краса дуже залежить від нас, від того як ми до неї ставимося. Адже всього цього не буде, якщо люди не перестануть перетворювати нашу планету в більший сміттєвий смітник

Так, ми чекаємо весни, але адже навесні тане сніг, виставляючи напоказ все те, що люди кидали в нього, думаючи, що це не страшно, цього ніхто не побачить. Але ми бачимо. Це бачать всі, коли сніг уже зійшов, а перша зелень не в змозі сховати все це сміття. Ми повинні ставитися до навколишньої природи, тому що ставимося до власного будинку, але адже будинку ми не кидаємо непотрібні речі на пів

Улітку, коли настають шкільні канікули, я завжди кудись їду: чи в село до родичів, чи з батьками на море, одного разу їздив до Москви на цілих три тижні. Завжди повертаюся в чудовому настрої, завжди вражень і спогадів так багато, що я півроку ділюся ними з друзями.

Але в мене є мрія: я часто бачу уві сні, що я в Італії. Навіть не в Італії, а у Венеції. Я подивився кілька фільмів, де показували це місто на воді, де вулицями (які ж вони вулиці?) не ходять або їздять у звичайному транспорті, а плавають у спеціальних човнах — гондолах.