«Всі дорослі спочатку були дітьми, тільки мало хто з них про це пам'ятає», — говорить у присвяті до своєї казки «Маленький принц» Антуан де Сент-Екзюпері. Цим вступом до дитячого твору письменник неначе підкреслює, що він адресує його не тільки дітям, але й дорослим. Тому не дивно, що, коли читаєш цю казку, складається враження постійного порівняння: ось так бачить події Малюк, а ось так — доросла людина. І ця відмінність вражає!

«Діти повинні бути дуже поблажливі до дорослих». — співчуває старшим малюк, і цим самим письменник запевняє, що дитяче бачення світу -- природніше, людяніше, отже, правильніше, ніж у дорослих, і що світ має бути зовсім не таким, яким його роблять дорослі люди.

«Маленький принц» — неперевершений гімн світосприйманню дитини, яка є справжнім чарівником і володарем життя. Дійсно, дорослі забувають і втрачають з часом гостроту сприйняття навколишнього світу і чистоту вражень від того, що відбувається. їх фантазія затиснута в суворі рамки і вкрита крижаною цинічністю. І лише дитина здатна на безпосереднє сприйняття світу і на творення власного.

Деякі дорослі іноді зустрічаються зі своїм дитинством. Так трапилося й у творі Антуана де Сент-Екзюпері (багато в чому автобіографічному). Герой, який, пролітаючи на літаку над пустелею, потрапив в аварію, випадково в пустелі зустрічає дивовижного хлопчика — Маленького принца.

Є шедеври мистецтва, над якими не владний час. До таких шедеврів належить неперевершена картина Леонардо да Вінчі «Джоконда» — втілення ідеалу жіночої краси.

В жодної картини світу не було стільки підробок, і жодна картина не піддавалася таким випробуванням: її заливали фарбою, прагнули порвати на шматки, замалювати куточки губ, щоб назавжди знищити таємницю, що зберігається в усмішці Джоконди. Таємницю, яку марно намагаються розгадати мистецтвознавці всіх поколінь. Саме усмішка Джоконди і стає «героєм» новели Р. Бредбері.

Справжнє ім'я американського письменника Рея Бредбері — Монд Дуглас. Перше оповіданні Бредбері опублікував одразу після закінчення школи (1941).

Письменник відзначається великою оригінальністю у реальному житті, наприклад, він не любить автомобілів і літаків. Його твори — «Марсіанська хроніка» (1950), «451 градус за Фаренгейтом» (1953) — теж є досить незвичними, оригінальними.

Творчість Бредбері — це поєднання реальності і фантастики, сучасності і минулого, страшної містики і казковості. Письменник звертається до проблеми сенсу людського життя, до питання призначення людини на землі.

«Острів скарбів», який приніс його авторові всесвітню славу, є класичним взірцем пригодницької літератури. Книга, яка на перший погляд, проста й легка, за уважного прочитання постає багатоплановою і багатозначною. Авантюрний сюжет її, незважаючи на традиційність теми - це оповідь про піратів, пригоди на морі, — є оригінальним.

Юному героєві «Острова скарбів» Джиму Гокінсу доводиться самостійно орієнтуватися в складних обставинах за несприятливих умов, іти на ризик, напружувати мозок і м'язи. Доводиться робити моральний вибір, виявляти життєву позицію.

Справжнє ім'я відомого американського письменника Джека Лондона-Джон Гріфіт. За своє життя він створив 19 романів, 18 збірок оповідань та статей, а також численні п'єси, вірші, автобіографічні книжки.

Перша збірка його новел мала назву «Північна Одіссея» (1900), наступні — «Бог його батьків», «Діти морозу» (1901). Всі вони утверджують талант автора, його також визнає Америка і весь світ. У творах Лондона змальовані люди, схильні до ризику і сміливих вчинків, вони люблять мандрувати, весь часу пошуку щастя і багатства. У Лондона є й анімалістичні твори — «Поклик предків» (1903), «Біле ікло» (1906). Герої цих повістей — собаки, але наділені людськими рисами характеру.

Увагу відомого американського письменника Джека Лондона завжди привертали мужні, рішучі та сильні духом люди. На своєму життєвому шляху він зустрічав таких людей і серед моряків, і серед золотошукачів. Письменник справедливо зазначив, що жадання грошей, пожадливість засліплює людей, що прибули на Аляску, і вони поступово втрачають кращі людські якості, забувають про дружбу і взаємодопомогу. Тому Джек Лондон і вирішив створити твір, в якому показав людину, яка усвідомила, що золото, — не головне в житті.

Древній філософ Вергілій казав: «Відважним доля допомагає...». Прикладом цього є роман Жюля Верна «П'ятнадцятирічний капітан».

У своїй книзі французький письменник розповів про надзвичайні пригоди юного Дика Сенда і його друзів у відкритому морі і нетрях тропічної Африки. Герої книги пройшли неймовірно важкий і довгий шлях — від берегів Нової Зеландії до Каліфорнії. Вони переборювали на своєму шляху і океанські простори, і африканські джунглі, населені дикими племенами людожерів та лютими хижаками. Ці люди не були професійними моряками чи досвідченими мандрівниками. Місіс Уелдон та її п'ятирічній син потрапили в біду. їй ні на кого було розраховувати, крім Діка Сенда, п'ятнадцятирічного юнака, що служив молодшим матросом на кораблі її чоловіка.

«Робінзон Крузо» — книга, звичайно ж, відома усьому світові. Вона дуже швидко стала популярною у Читачів усіх країн, була перекладена майже на всі мови світу. Пройшло багато років з того часу, як Даніель Дефо написав цей твір, але й досі він читається з великою цікавістю, хвилює уяву. Тисячі людей вперше дізнаються про історію Робінзона Крузо, мільйони читачів перечитують цю книгу знову, і кожен знаходить у ній щось своє, кожен співчуває героєві. Діти граються у Робінзона Крузо, його ім'ям користуються у повсякденні, вже не маючи на увазі сам твір. Історія Робінзона Крузо перестала бути історією конкретної особистості, вона стала символом.

В основу сюжету книги Д. Дефо покладено історію шотландського матроса Олександра Селькірха, який прожив на безлюдному острові Ма-а-Тьєрра у повній самотності 4 роки і 4 місяці.

О. Селькірх — прототип Р. Крузо. Прототип — це реально існуюча особа, яка стала авторові прообразом для створення літературного персонажа.